Книги Українською Мовою » 💙 Трилер » Минувші Дні, Вітольд Розенвальд 📚 - Українською

Читати книгу - "Минувші Дні, Вітольд Розенвальд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Минувші Дні" автора Вітольд Розенвальд. Жанр книги: 💙 Трилер. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 91
Перейти на сторінку:

– Дивіться кого я привів! Знайомтесь, це – Міша! – сказав Льоша. 

Вони всі повернули на мене голову та не зводили з мене очей. Я дивився на них, а вони – на мене. Мабуть їм було дуже цікаво, як виглядає новенький, тобто я, і тут я раптово з’являюся. Якось дико було ловити на собі стільки очей. 

– Ем-м… Привіт, – це все що я зміг з себе видавити. 

– Привіт Міша, мене звати Валерія, але ти зви мене просто – Лєра, – сказала помічниця вожатої протягуючи мені руку. 

– Я Вадим, – до мене підійшов хлопець в окулярах мого віку також протягуючи мені руку. 

– Це ось Настя й Аня, – сказала Лєра, – Аліна з Вікою як звичайно запізнюються, а Андрій та Богдан зараз з іншими в бібліотеці, з ними всіма ти познайомишся пізніше, не думаю що це буде проблема. 

– Що ж, приємно з усіма познайомитись, – сказав я посміхаючись.  

– Сьогодні ми підем робити великий костер, в честь новоприбулих, там розповіси про себе, нам всім дуже цікаво почути про тебе! – промовила Настя. 

– Так, ввечері ми збираємося пару разів на тиждень за костром, розповідати смішні та страшні історії, або просто побалакати про життя табору, так що приготуй пару цікавих історій, – підморгнула помічниця вожатої. 

– Ходімо їсти, – почувся знайомий голос в мене з-за спини, – потім підемо плавати в ставку! Стоп, а де це Віка й Аліна? Чому вони не з вами?  

А, тепер зрозуміло, це Оленка прийшла. Вже їй щось не подобається. Ну нема й нема, прийдуть пізніше.  

– Міша, ти вже познайомився з усіма? – спитала в мене вожата. 

– Так, якщо не враховувати Віку з Аліною та тих двох ботанів. 

– Міша, як ти про них говориш?! Хлопці гарні, чемні, розумні, тобі в них багато чого не завадило б навчитися. Вони – приклад справжніх піонерів, що завжди допоможуть, навчать, та підтримають! – казала не вдоволено Олена Володимирівна тикаючи в мою сторону пальцем. 

Мені на секунду здалося, що ще трохи і вона мене з’їсть зараз замість сніданку. Щось вона мене не злюбила, мабуть з першої нашої зустрічі у лісі. Або після нашої розмови вранці. Не знаю, важко поки що сказати.  

– Лєра, приведи будь ласка Аліну та Віку, я впевнена що вони в двох залишились в своєму будиночку, – промовила вожата, – або тиняються як зазвичай на площі. 

Мій живіт вже бурчав набагато сильніше ніж пару хвилин тому, нагадуючи мені, що потрібно щось з’їсти. 

– Добре, Олена Володимирівна, зараз піду подивлюся де вони.  

Олена Володимирівна подивилася на мене. 

– І Мішу з собою візьми, хай тобі допоможе. 

– Що? Чому саме я? Я не їв нічого хтозна скільки, хай хтось інший піде, он Вадим наприклад хай йде, – я вказував на нього пальцем. Подивіться на нього, по ньому ж видно що він хоче по них піти, я закладаюся. 

Вадим дивився на мене витріщивши очі настільки сильно, що я почав боятися, що вони от-от випадуть. 

– Ні, ти проштрафився, піонере, тому як покарання, ти будеш допомагати мені та Валерії. 

– Але ви казали що не будете мене сьогодні чіпати! – сказав не вдоволено я. 

Все що в моїй голові було в той момент, це те як я жадібно поїдаю купу сирників запиваючи їх прохолодним компотом, а не біготня за дівчатами, хай цим хтось інший займається. Як на мене було б логічно, якби з Валерією пішов хтось з тих, з ким вона знайома більше ніж десять хвилин. 

– Я щось такого не пригадую, – казала вожата, роблячи вигляд, що вона намагається згадати, – ідіть, я скажу кухарці хай залишить вам трішки більше сирничків, і постарайтеся не затримуватися, а то все охолоне! – продовжувала вона. – Всі інші пішли в середину! 

Я набрав повітря в легені, не довго затримуючи його, повільно видихнув. Так, мені потрібно бути більш спокійнішим, ніж я є зазвичай. Спокійнішим та кмітливішим. А ще обережнішим, я поки що не знаю які сюрпризи піднесе мені доля далі. Ми йшли в двох поміж піонерів, яких, як мені здавалося, було набагато більше ніж я міг би собі уявити. Стрункі, веселі, з усмішками, вони прямували до їдальні. Дівчина, що йшла поряд, пахнула квітучим бузком, який кружляв мені голову. Я вирішив заговорити до неї перший: 

– Так ти цей… допомагаєш вожатій? 

– Саме цим намагаюсь займатися, але це не завжди, переважну кількість часу я витрачаю за пробіжками на свіжому повітрі, прочитанням художньої літератури та навчанням малечі, – відказала мені Лєра.  

Від її посмішки я розтаяв, як кубик льоду на сонці. Ще жодного разу я не бачив такої милої посмішки. Дивлячись на неї я мимовільно посміхався. 

– Ти тут вже скільки днів? З десяток чи більше? 

– Я приїхала сюди разом з іншими піонерами на початку зміни, а це було місяць тому. Тут гарно, справді? 

– Ну-у-у, не те щоб прямо дуже гарно, але нормально. 

– А що саме тобі тут не подобається? – питала Лєра торкаючись пальчиками своїх щічок. 

– Як на мене, то тут забагато Ленінів і Сталінів. А ще багато комуністичної символіки та… 

1 ... 9 10 11 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минувші Дні, Вітольд Розенвальд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Минувші Дні, Вітольд Розенвальд"