Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Місія: Приховати кохання , anetaboychuk 📚 - Українською

Читати книгу - "Місія: Приховати кохання , anetaboychuk"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Місія: Приховати кохання" автора anetaboychuk. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 16
Перейти на сторінку:
Частина Дев'ята

-Завались, Яр.-рявкнув Олег.-Ти реально, думаєш, що Вероніка з ним?-звернувся до мене друг.

Провівши п'ятернею, по волоссі я не міг скласти думок до кучі, все перемішалось нахє-є-єр.

-Не знаю...-оглянувши спортзал, втомлено видихнув.

Після тренування, прискакав Даня, один з непоганих знайомих, приніс Олегу, якусь флешку і плюсом останні чутки на довгому носі. Після яких в голові все зажужало, а кулаки самі кілька разів гепнули по стіні. Випадково. Чесно.

Ілля Демещук, заноза в дупі, яка ніяк не може заспокоїтись. Таким як він з першого разу видно не доходить, але це нічого.

-Хочте мою думку?-відволікаючись від води спитав Ярик.

Ми з ним знайомі давно, ще мабуть з часів коли я в класі третьому вітрянокою хворів. Тоді він прийшов мене провідати, коли вдома нікого не було, і заразився. Сиділи потім двоє зелені, від зеленки. 

Хмикнувши озирнувся.

-Не простіше саму Ніку спитати, нє? Чи ти знов підеш правду кулаками вибивати?-звузивши очі, він вигнув брову.

Минулого разу, я реально не стримався коли дізнався, про тупий спір Іллі, і не стримався. А який, смертний буде спорити на Ніку, коли вона блять моя? 

Вона відкрито мене ненавидить, а я.

 

 

 

 

 

Я не пам'ятаю точне число, та й коли то було теж. Але в голові навіки закарбувалимь, її зашарівші щоки, коли вона віталась з моїми батьками

Ще з самого ранку, я бігали по дому туди й назад коли  дізнався про нових сусідів. Участок навпроти давно пустував, заростав. Приблизно рік назад, його викупив, якийсь як казав мій тато:-Поважний пан, і сім'я хороша.

З того дня, я щодня чекав моменту коли нові суді відкриють двері нашого дому, пташечка на хвості, а точніше мама нашепотіла що в них є син, приблизно могу віку. Мені як малому хлопу, ясне діло хотілось того. На районі моїх однолітків не було, з старшими хлопцями я був знайомий, але сильного бажання з ним грати не мав, до малоліток якось не підходив, ходив десь в більшості сам.

Коли в двері невпевнено постукали, я сидів перед ними, і спершу подумав що, це вітер. Одразу за цим, почувся більш впевнений стук, і я впевнено прогронув ключ в дверях. Батьки підійшли, і знайомились з новими сусідами, а я шукав поглядом того самого хлопця, вже уявляючи як ми з ним лазитимемо на деревах, і робитимемо таразнку. Коли очі натрапили на малого хлопчика, на руках усміхненої жінки, я похнюпився. Сильно. Таке відчуття наче мені лимона в рот поклали тоді. 

За спиною в "голови" того сімейства стояла невисока, дівчинка з довгим золотистим волосся, та яскравими зеленими очима, вона мовчки сканувала погялдлом моїх батьків, і навіть не глянула на мене. Тихо сказала.:-Добрий вечір. - і зашарілась.

Її щоки з кількома веснянками, вкрились рожевим кольором. Прямо під тон її плаття, з бантиком на спині, його я помітив коли вона пройшла перед мною. Я сидів за вечерею, і не вслухався в розмову. Ну по-перше мені було не цікаво. А по-друге, я дивився на неї і вивчав. Вона була приблизно мого віку, і мило посміхалась.

Того ж вечора, я пішов до пісочниці. Мені хотілось її здивувати, і я збирався збудувати палац, і покликати її. Хто ж знав, що вона прийде раніше? Коли вона привіталась до мене, я згубився. Забувся в її тих гарних очах, і випадково зруйнував замок. Після того вечора ми не спілкувались. Я поводився з нею як підліток, навіть коли виріс. Кожного вечора, дивився в її вікно наче якийсь маньяк, піколював, і виводив її. Любив це діло, і не розумів чому. Коли вона вступила, я вже вчився в універі, після перших ж парі на неї, я видвинув свої права на неї. Ніхто не мав права до неї чіплятися. Окрім мене. Але цей Ілля порушив все. Йому дісталось і за діло. Не ображати, і не спілкуватись це різні поняття. А спорити на неї... 

Ніка не знала всієї історії, і те як вона палко захищала того клоуна... Я забувся, реально блять. Дивився в її очі, і забував де я, і що маю злитись на її наївність. Коли прийшов до Макса, і побачив її там в тій кухні..

 Я не вперше приходив в гості, і не вперше бачив її, та тоді мене прорвало. 

Коли я цілував її, і вдихав її запах. Такий тонкий, майже не вловимий..

Ваніль...Це точно вона. 

Те як, її тіло відчувалось в моїх руках. 

Скільки б дівчат не було в мене, я завжди на їх місці уявляв її. 

І те як вона, мягко відповідала мені..Я просто, потонув..

 

 

 

 

 

 

 

 

Попрошу поставити зірочку на історію 

Якщо чекаєте продовження

❤️

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 9 10 11 ... 16
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місія: Приховати кохання , anetaboychuk», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місія: Приховати кохання , anetaboychuk"