Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Карк"

Єва

Мій ранок почався ближче до обіду. Чи свіже повітря, чи смачне вино дало мені можливість так добре виспатись. Я прокинулась у гарному настрої та, навіть, вчорашньої злості в мене не було. Вирішила все-таки оглянути будинок, але спочатку треба було вмитися і поснідати. 

Я піднялася з ліжка і помітила на тумбочці, біля ліжка, записку:

«Доброго ранку. Я пішла прибратися на могилці у бабусі. Будити тебе не стала. Млинці на столі, чай в заварнику свіжий. Поснідай. І, будь ласка, дочекайся мене! Ліза»

Вона навіть про сніданок попіклувалася. Це було приємно. 

Душової, в нашому розумінні, тут не було. Деревʼяна споруда, з баком на горі, була в саду. Проте маленька раковина все-таки знайшлася. Я швидко вмилася і прополоскала рота. 

На кухонному столі стояла тарілка з млинцями та пузатий чайник з запашним чаєм. Він був ще теплий. Я налила повну чашку. Зробила пару ковтків, поклала собі пару млинців і тільки хотіла почати їсти, як вхідні двері сильно вдарились об стіну, а на порозі стояв мій колишній. Вигляд у нього був переляканий, ніби він привида побачив. Мене не на жарт це налякало.

-Сергій, що трапилось?- кинулась я до нього. 

-Єва, ти тут?- він уклав мене в обійми. Я відчувала, як сильно його трусить. 

-Я то так, а от ти що тут робиш? І чому в тебе такий вигляд?- його погляд був розфокусований. Здавалося ніби він зовсім не розуміє що відбувається,- Сергій, блін! Ти мене чуєш? 

Я схопила його за плечі та струснула. Він перевів погляд на мене і заплакав. Я, чесно кажучи, навіть розгубилася.

-Гей, що трапилось?- тихо запитала я, намагаючись заглянути йому в очі. 

-Я прийшов, хотів забрати своє… а він там… це не я його… він вже лежав… крові так багато було… 

Сергій впадав в паніку, з його слів зовсім нічого не було розуміло. Він трусився і схлипував. Я замахнулася і дала йому ляпаса. Це привело його до тями. 

-Єва? 

-Ти можеш пояснити що трапилося? 

-Так-так! Тільки дай води. 

Я допомогла йому сісти за стіл і налила стакан води. Він жадібно випив і перевів погляд на мене.

-Ну?- я розуміла, сталося щось погане, але хотілося дізнатись масштаби проблеми.- Давай з самого початку. 

-Добре.- кивнув він уже спокійніше, хоча його все ще трусило. 

-Вчора ввечері подзвонила Ліза і сказала, що ти відмовилась мені допомагати. Я вже деякий час слідкував за Олегом і приблизно знав його розпорядок дня. Один знайомий допоміг мені зробити відмички і я одного разу вже пробрався до нього у квартиру. Але тоді на сходах зіштовхнувся з його прибиральницею. Учора я був дуже злий, що ти відмовилась і вирішив зробити все без твоєї допомоги. Я знав, що п'ятницями Олег часто сидить в одному барі, де підпільно грають в карти. Зазвичай, це все відбувається практично до ранку. Я вирішив дочекатися ночі, щоб всі вже спали та поїхав до його будинку. 

Машині біля підʼїзду не було і в вікнах було темно. Я піднявся на потрібний поверх, пару разів подзвонив у двері. 

Схоже було, що вдома немає нікого. Я відкрив замок і тихо пробрався у квартиру. Одразу пішов в сторону спальні, туди, де був захований сейф. А там…- він судомно вдихнув і закрив очі. Я його не квапила, уже розуміючи, що почую,- дверцята сейфа були відчинені, а на підлозі лежав Олег… я думаю, що це був він! У нього в грудях була дірка та обличчя було таке страшне! А ще кров. Так багато крові! Не може бути в тілі у людини стільки крові!…

Я бачила, що він знову скочується в істерику і поспішила повернути його йувагу:

-Ти не бачив, у квартирі ще когось? 

-Я ж не дивився! Тільки побачив його на підлозі, одразу вибіг звідти. Ти думаєш, там міг бути ще хтось?- витріщився він на мене.

-Все можливо. Ми ж не знаємо, хто і за що його вбив. Ну якщо, звісно, це не ти?

-Збожеволіла?!- зарепетував він. 

-Заспокойся. Я просто сказала. А чому ти приїхав сюди? 

-Я подзвонив Лізі та розповів що трапилося. Вона сказала вдень їхати сюди, бо ти тут і зможеш допомогти хоч би порадою. Вже нікуди не дінешся. Я ледве дочекався ранку і хотів було відразу поїхати, та мене викликали на роботу. Але там я просто не міг нічого робити, прикинувся хворим і примчав сюди. Ліза обіцяла що ти допоможеш, адже допоможеш?

- Зашибысь, Ліза обіцяла! - Зло сказала я і зробила ковток з чашки. Чай був смачним, але трохи гірким. Сергій теж налив собі чаю і випив одразу половину, - Хочеш пораду? Дзвони в поліцію!

-Зовсім зійшла з розуму? Що я їм скажу? Що прийшов пограбувати Олега, натомість, знайшов його труп з діркою в грудях? Думаєш мені повірять? 

-Ну тоді не знаю що ще! Якщо вони вийдуть на тебе, буде гірше. Тоді точно не переконаєш, що ти не винен, а так хоча б шанс є!- пожала я плечима. 

-Єва, це не варіант! Вони спустять на мене всіх собак. Я ж ідеальний кандидат на вбивці. У них є моя заява про те, що Олег кинув мене на бабки. А тут я вліз до нього, щоб пограбувати. Там розбиратись ніхто не буде. Скажуть, що якщо пограбувати хотів, то ніщо не заважало мені його вбити! 

-Але ж зброї в тебе немає!- настоювала я.

-І що? Заховав. Ти думаєш поліція дуже розбиратись буде? Єва, це не варіант. Придумай щось інше!- він грюкнув долонею по столу. 

-Сергій, не скажеш, чому я повинна щось придумувати? Це твої проблеми, а не мої. А ти для мене тепер зовсім чужа людина і я не повинна перейматися твоїми проблемами!- я одним махом осушила чашку і відчула, як у мене запаморочилося в голові. 

-Ну ти й сука, Єва!- зло сказав Сергій,- Завжди тільки про себе і думала. 

-Ну і відвали від мене, якщо я така!- я різко піднялася зі стільця і відчула, як все пливе перед очима. Спробувала схопитись за стіл, але не змогла. Упала на підлогу та останнє, що почула, перед тим як відключитись, це зляканий голос Сергія:

-Єва, що з тобою! 

А потім все. Темрява.

В себе приходила дуже тяжко. Голову ніби обручем стягнуло. Перед очима все плило. Я не могла зрозуміти хто я і де знаходжуся.