Читати книгу - "Мій фантастичний хлопець, Інна Романова"

Аня

Після недовгого усамітнення разом з Алексом, я втекла до подруг, і цілий вечір провела поруч зі Свєтою, так, про всяк випадок.

Ми веселилися, їли морозиво, каталися на самокатах (все, крім Світланки).

Загалом, провели відмінний вихідний.

- Дівчата, як вам мій Ігор? - мрійливо промовила Іра, - Він такий красивий і розумний, а ще чарівний і харизматичний! - подруга вляглася на ліжко і обняла себе руками.

- Так, Ірусю, ідеальний в тебе Ігор! - підтримала я її. І справді, симпатичний, накачаний і дуже розумний. - А ще він такий уважний і турботливий по відношенню до тебе.

- А ти собі відхопила головного хлопця IT факультету! - капризно сказала Світлана, трохи надувши губи, - За цілий вечір він тільки з тобою поговорив, на мене навіть уваги не звернув. Ну, не можу ж я відбивати хлопця у подруги, так і бути, доведеться змириться, що великий Олександр не мій! - вона залізла до Іри на ліжко і обняла дівчину.

- Так, я теж помітила, що Алекс весь вечір з Ані очей не зводив. Переживала, щоб не з'їв, - підтримала Іра Свєту в троллінзі бідної дівчини, тобто, мене.

- Не вигадуйте, дівчатка, нічого такого. Я в душ, - швидко ретирувалася, на бажаючи продовжувати цю розмову.

Я теж звернула увагу на підвищений інтерес до своєї персони. Не те, щоб явний, але очевидним залишається факт, що за весь вечір Алекс розмовляв тільки зі мною або з хлопцями.

І все ж мені треба триматися від нього подалі, хоч він і не пам'ятає моєї ганьби, але я все пам'ятаю - і глузування в школі, і ночі без сну, і свої переживання. Не хочу повторення.

Хоча нам особливо і не доведеться перетинатися, не будемо ж ми постійно вечеряти з хлопцям подруги і його друзями. Це була разова акція, і слава Богу.

Вранці ми поспішили на пари, радіючи гарній погоді і відсутності домашнього завдання. 

- Привіт, Аню, - підходить до мене хлопець. 

- Привіт, ми знайомі? - запитала я. Симпатичний, високий, але мені нецікавий. Мені на пару б не спізнитися.

- Не знайомі, але я хочу змінити це. Мене звати Андрій, я з юрфаку, 3 курс. Ти мені дуже подобаєшся, красива, розумна, найкраща дівчина університету! Ходімо зі мною на побачення? - хлопець говорив голосно і рішуче, хоча хвилювався, це було очевидно.

- Вибач, але я не зацікавлена ​​у відносинах. Тому, пропусти, будь ласка, - розвернулася і наздогнала дівчат.

- Черговий залицяльник? - Іра іронічно подивилася на хлопця, що залишився стояти на місці.

- Угу, - нявкнула я. 

- Могла б м'якше відшити, дивись, як засмутився, - з докором дивиться Світлана.

- Свєто, ну я старалася. Але вони завжди ображаються, я ж відмовляю досить твердо і прямо, щоб не було ніяких задніх думок.

- По-іншому не вийде, Свєтіку, я теж так роблю, але в рази жорсткіше. Добре, що у мене з'явився Ігор. Тепер це його обов'язок - відганяти від мене шанувальників.

Після пар я швидко перемістилася в бібліотеку і засіла за домашньою роботою, нам задали написати маленьку програму по типу калькулятора, вносиш дані, а вони автоматично підсумовуються, множаться, упорядковуються відповідно до аргументів, будуються тренди і прораховується аналіз. Нічого особливого, але хочеться зробити незвичайний інтерфейс в стилі мінімалізму.

- Привіт, чим займаєшся? - почула тихий голос над самим вухом, знайомий такий голос ... Підняла голову і врізалася в груди Алекса.

- Привіт, - відсунулася від хлопця і помітила сліди своєї помади на сорочці хлопця, - Ой, вибач! 

- Це вже стає звичкою, кожен раз залишаєш на мені свою помаду, - двозначна фраза вийшла. На нас почали звертати увагу. - Так чим зайнята?

- Домашнє завдання роблю, - мені було трохи незручно, що на нас всі дивилися. - Ти щось хотів?

- Ні, просто тебе побачив, вирішив привітатися. Можна сісти поруч? - запитав хлопець і не чекаючи моєї згоди примостився на сусідньому стільці. – Ти не відволікайся, я теж буду вчиться, - сказав Алекс і відкрив свій ноутбук.

Я мовчки подивилася на нього, піднявши брову, потім перевела погляд на свій на свій комп і спробувала зосередиться, було важко, але поступово я повністю занурилася в цифровий світ.

Ми пліч-о-пліч просиділи близько двох годин, не розмовляючи, кожен в своєму ноуті, але тим не менше поруч. 

- Може сходимо перекусимо? - відірвав мене від програми хлопець.

- Ні, дякую. Мені залишилося зовсім трохи і піду в гуртожиток, - я показала на свій монітор, мовляв, поглянь, майже закінчила.

- Дивись, тут треба зв'язок зробити, а тут поміняти трохи алгоритм і буде витонченіше, - Алекс дав мені ще парочку слушних порад, підказав цікаві фішечки, які я з вдячністю прийняла. 

- Дякую, що допоміг. Тепер я повністю зробила програму і з чистою совістю можу йти відпочивати. Бувай! - взяла рюкзак і почала збирати речі.

- Бувай, Аню, - Алекс мені посміхнувся, я ж ніяково усміхнувшись у відповідь, швиденько вийшла з бібліотеки.