Читати книгу - "Кляті вечорниці, Герцог Фламберг"

– Ні! – відмахнувся Мстислав. – Я не хочу її! Я хочу тільки Марусю!

Василина засумувала ще більше.

– Мстиславе, будь ласка, послухай мене. Я не хочу бачити тебе таким. Я хочу, щоб ти був щасливий. А я... я буду завжди поруч з тобою, як твій ангел-хранитель. Але для цього тобі потрібно відпустити минуле.

Мстислав заплющив очі, намагаючись відігнати від себе ці думки.

– Зникни! – промовив він хрипким голосом. – Залиш мене в спокої!

Василина похитала головою і повільно почала зникати в темряві.

– Я завжди буду любити тебе, Мстиславе, – прошепотіла вона і зникла без сліду.

Мстислав залишився один. Він опустився на землю і, обнявши коліна, заплакав. Він розумів, що Василина мала рацію, але його серце було занадто закохане в Марусю.

×××

Тінь війни лягла на мирне село. Амбітній  гетьман, об'єднавши козаків, закликав їх на боротьбу за волю України. Серед тих, хто відгукнувся на цей заклик, були й Гриць Бобренко та Іван Іскра. Вони, як справжні козаки, залишали свої домівки, щоб захистити рідну землю.

Прощальна вечеря у хаті Гриця була сумною та зворушливою. Маруся, зі сльозами на очах, цілувала Гриця в губи. Її серце розривалося від болю, але вона розуміла, що коханий мусить піти. Гриць обійняв її міцно, намагаючись вкласти в цей обійм всю свою любов і силу. Він пообіцяв повернутися і ніколи її не залишати.

Мстислав стояв осторонь і спостерігав за цією сценою. Його серце було сповнене гіркоти і заздрощів. Він хотів би бути на місці Гриця, захищати Марусю і боротися за неї. Але старші козаки вважали його ще занадто молодим для війни. Вони довірили йому важливе завдання – захищати село від можливих нападів.

– Мстиславе, сину, – звернувся до нього старий козак Петро, поклавши руку на плече хлопця, – ти ще встигнеш повоювати. Зараз твоя задача – берегти наше село. Пам'ятай, ти – наш захисник.

Мстислав кивнув, але в його очах читалася безнадія. Він відчував себе непотрібним, відкинутим.

Наступного ранку козаки вирушили в дорогу. Село залишилося без своїх захисників. Маруся стояла біля воріт, дивлячись їм услід, доки вони не зникли з очей.

Мстислав залишився один на один зі своїми думками. Він блукав по селу, заходив у кожну хату, перевіряючи, чи все гаразд. Але де б він не був, перед його очима стояла картина, як Маруся цілує Гриця. Серце його стискалося від болю.

Він вийшов на пагорб і довго дивився на дорогу, якою пішли козаки. Можливо, це був його останній шанс довести свою мужність і заслужити кохання Марусі.

Тим часом, у своїй хаті, гірко плакала Ліза. Її серце розривалося від болю. Сльози котилися по щоках, залишаючи мокрі сліди на вишитій сорочці. Вона любила Гриця з дитинства, але завжди залишалася в тіні його почуттів до Марусі. А тепер, коли він їде на війну, цей біль став ще нестерпнішим.

Ліза згадувала всі їхні зустрічі, прогулянки лісом, спільні ігри. Вона пам'ятала, як вони будували замки з піску на березі річки, як він читав їй вірші, як вони сміялися разом. Але тепер все це здавалося таким далеким і недосяжним.

Крім того, Ліза заздрила Марусі. Вона бачила, як щаслива була її подруга, коли Гриць робив їй пропозицію. Ліза розуміла, що Маруся кохає Гриця і що вони будуть гарною парою. Але ця думка тільки посилювала її власний біль.

А ще Ліза боялася, що вона більше ніколи не побачить Гриця. Війна – це страшна річ, і ніхто не знає, чи повернуться з неї всі живими. Ця думка навіювала на неї ще більший страх і відчай.

Ліза піднялася з ліжка і підійшла до вікна. Вона дивилася на темне небо, вкрите зірками, і шепотіла молитви за Гриця. Вона просила Бога зберегти його і повернути додому живим і здоровим.

А вночі їй снився сон. Вона бачила Гриця, як він стоїть на полі бою, оточений ворогом. Він був поранений і лежав на землі. Ліза кинулася до нього, але не могла дотягнутися. Вона кричала його ім'я, але він не чув її. Від жаху вона прокинулася в холодному поту.

Цей сон ще більше посилив її тривогу. Ліза зрозуміла, що вона не може жити так далі. Їй потрібно було щось змінити. Але що саме? Вона не знала відповіді на це питання.

×××

Мстислав, сповнений туги та самотності, блукав навколо села. Раптом, з-за куща виринули дві постаті – його сестра та Маруся Чурай. Вони були так захоплені сваркою, що не помітили його. Їхні голоси лунали гостро і злісно.

– Як ти могла так вчинити зі мною, Маруся? – кричала сестра Мстислава, її очі спалахували гнівом. – Ти знала, що я кохаю Гриця!

– А я що, мала чекати, поки ти вирішиш, кого любити? – відповідала Маруся, не відступаючи. – Гриць мене кохає, і ми заручені!

Дівчата штовхали одна одну, смикали за волосся, їхні обличчя спотворилися від люті. Мстислав стояв нерухомо, ніби вкопаний у землю. Він не міг повірити своїм очам. Як так могло статися, що кохання перетворило двох дівчат на ворогів?

– Ти заздриш мені! – викрикнула Маруся. – Тому що у мене є все, чого хочеш ти!

– Ти крадеш у мене коханого! – відповіла сестра Мстислава. – Я тебе ненавиджу!

Сварка тривала доти, доки не з'явилася мати дівчат і не розігнала їх. Мстислав залишився один, приголомшений побаченим. Він зрозумів, що кохання може принести не тільки радість, а й біль, ненависть і руйнування.

Він повернувся додому з важким серцем. Йому було шкода і сестри Лізи, і Марусі. Він розумів, що кожна з них страждає по-своєму. Але водночас він відчував і свою власну провину. Він думав, що якби він зміг завоювати серце Марусі, то Гриць був би з сестрою.

Тієї ночі Мстислав довго не міг заснути. Він лежав на ліжку і думав про те, як складно буває людське життя. Як легко ми можемо завдати болю один одному, навіть не помічаючи цього. І як важко іноді зробити правильний вибір.

×××

Сонячні промені, пробиваючись крізь густу крону старого дуба, малювали на обличчі Мстислава химерні візерунки, мовби насміхаючись над його внутрішнім безладом. Він, разом із друзями, неспішно бродив околицями села, намагаючись втопити в гучній компанії гострий біль розчарування. Серце, пронизане стрілами нерозділеного кохання до Марусі, нині було важким, немов камінь на дні криниці. Раптом, з-за куща вийшла Маріна – її очі, кольору лісових горіхів, були сповнені туги і прихованої надії, що нагадувала тремтливе полум’я свічки в темряві.