Читати книгу - "Кляті вечорниці, Герцог Фламберг"

Кулаки стикалися з кулаками, тіла зіштовхувалися з тілами. Грунт під ногами тремтів від ударів. Пилюка піднімалася в повітря, застилаючи очі учасникам сутички. Іван Іскра, незважаючи на чисельну перевагу противників, бився відчайдушно. Він був схожий на звіра, загнаного в кут.

Мстислав, спостерігаючи за цим хаосом, відчував дивну суміш почуттів. З одного боку, він співчував Івану, розуміючи його біль. З іншого боку, він відчував до нього відразу за його вчинки.

Маруся, побачивши, що сталося, кинулася до Гриця і схопила його за руку. Разом вони намагалися розігнати натовп і зупинити бійку. Її очі були сповнені жаху і відчаю. Вона не хотіла, щоб через її кохання гинули люди.

Нарешті, кільком козакам вдалося звалити Івана на землю. Вони сіли на нього і почали скручувати руки. Іван кричав несамовито, проклинаючи всіх навколо.

Мстислав підійшов до Марусі. Її обличчя було бліде, губи тремтіли. Він обняв її, намагаючись заспокоїти. "Все буде добре", - прошепотів він їй на вухо.

Бійка поступово затихла. Івана відвели в сторону. Весела атмосфера свята була зіпсована. Люди розходилися по домівках, обговорюючи те, що сталося.

Мстислав, Маруся і Ліза стояли на березі річки, дивлячись на палаюче багаття. Вони мовчали, кожен заглиблений у свої думки. Ця ніч змінила все. Вона показала їм, наскільки крихким може бути людське життя і як швидко щастя може перетворитися на горе.

Темрява, як чорне крило, накрила село. Тільки ледь помітне мерехтіння зірок пробивалося крізь щільну пелену ночі. Саме в цей час Гриць, сповнений злості та ревнощів, вислизнув зі своєї хати. Вчорашня сцена, коли Мстислав так зухвало приобняв Марусю, не давала йому спокою. Серце молодика колотилося в грудях, як загнанний звір.

Швидкими кроками він рушив до хати Мстислава. З кожним кроком його ненависть розросталася, наче снігова куля. Думки крутилися навколо однієї мети - покарати суперника. Коли він підійшов до вікна Мстиславової хати, то побачив слабке світло. Серце його завмерло. Можливо, Мстислав ще не спить?

Обережно відчинивши двері, Гриць прослизнув всередину. Хата була занурена в півтемряву. Тільки місячне світло, що просочувалося крізь маленьке віконце, освітлювало кімнату. Гриць повільно рухався вперед, напружуючи слух. І раптом почув ледь чутне дихання. Серце його забилося ще сильніше.

Він знайшов Мстислава у ліжку. Той спав, його обличчя було спокійним. Але Гриць не збирався милуватися його сном. З усієї сили він вдарив Мстислава кулаком по обличчю. Несподіваний удар розбудив хлопця. Він підскочив на ліжку, очі його широко розплющилися від здивування та болю.

"Ти заплатиш за все, що наробив!" - прогаркнув Гриць, і знову завдав удару. Мстислав спробував відбитися, але Гриць був сильнішим і досвідченішим у бійках. Кулаки його влучали в м'які тканини обличчя, ребра. З кожним ударом Гриць відчував, як злоба його спалахує ще яскравіше.

Мстислав кричав, виривався, але все було марно. Гриць бив його доти, доки не переконався, що той запам'ятає цей урок надовго. Коли нарешті відпустив противника, той лежав на підлозі, скривавивши обличчя, дихаючи крізь стиснуті зуби.

Переконавшись, що ніхто не бачив їхньої сутички, Гриць повільно пішов геть. Почуття задоволення змішалося з тривогою. Його почало мучити сумління, він побив хлопця, який не на один рік був молодшим за нього.

Коли Гриць повернувся додому, його очі все ще сяяли диким блиском, а в душі вирувала буря емоцій. Він зрозумів, що скоїв помилку, але чи було вже запізно щось змінити?

×××

Минали дні, оберталися тижнями, а ті тижні – місяцями. Село жило своїм звичним життям, проте тінь того ночівального поєдинку лежала на серцях багатьох. Особливо на серці Мстислава. Та раптом звістка, що прокотилася селом, немов грім серед ясного неба, змусила всіх завмерти: Гриць Бобренко і Маруся Чурай збиралися заручитися!

Ця новина стала несподіванкою для багатьох. Хтось шепотів, що це шлюб з розрахунку, інші ж вірили, що кохання здатне подолати будь-які перешкоди. Проте, більшість була рада за молодих.

Заручини готували скромніше, ніж весілля, але не менш урочисто. Найближчі родичі та друзі зібралися у батьківській хаті Марусі. Було багато смачної їжі, пісень та танців. Гості дарували молодятам подарунки і виголошували тости на їхню честь.

Коли настав момент заручин, Гриць, опустившись на одне коліно, дістав з кишені маленьку дерев'яну коробочку і, тремтячим голосом, попросив руки Марусі. Дівчина, зніяковіла, але щаслива, погодилася. Оплески і вигуки радості заповнили хату.

Після обміну обручками, молоді обійнялися. Їхні очі сяяли від щастя. Цією подією вони показали всім, що кохання здатне подолати будь-які перешкоди.

Ця подія стала справжнім святом для села. Заручини Гриця і Марусі стали символом надії і нового початку. І хоча до весілля ще було далеко, всі вже з нетерпінням чекали цього дня.

Вечір огорнув село м'якою пеленою сутінок. Тіні подовжилися, а вітер шепотів таємничі історії в кронах дерев. Мстислав, змахнувши сокирою, розколотив ще одне поліно. З його очей сипалися іскри люті. Він згадував про заручини Гриця і Марусі, і серце його стискалося від болю та ревнощів.

Раптом, з-за темряви виступила постать. Це була Василина, дівчина, яка колись любила  Мстислава. Її образ був прозорий, немов дим, а очі сяяли сумним світлом.

– Мстиславе, – промовила вона тихим, мелодичним голосом, – я бачу твій біль.

Мстислав обернувся, здивований і наляканий одночасно.

– Ти... Ти ж мертва, – прошепотів він тремтячим голосом.

Василинка сумно посміхнулася.

– Моя душа не знайшла спокою доти, доки не побачила тебе. Мстиславе, відпусти Марусю. Дай їм з Грицем бути щасливими. Ти ж знаєш, що вона його кохає. А ти... Ти покохай іншу.

Мстислав стиснув кулаки.

– Я кохаю тільки Марусю! – викрикнув він. – І ніхто не забере її в мене!

Василина похитала головою.

– Поглянь на себе, Мстиславе. Ти руйнуєш своє життя. Поруч з тобою є Марина, добра і вірна дівчина. Вона тебе кохає і готова на все заради тебе.