Читати книгу - "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"

Здається, я задрімала. Прокинулася від відчуття чужого пильного погляду.

— Привіт!

Потягнулася і сіла рівніше в кріслі. Чоловік ніяк не відреагував, продовжуючи дивитися на мене важким поглядом. Гаразд, я терпляча.

— Моє ім'я Маргарет, я лікарка. Прошу не сприймай мене в багнети, зла я тобі не бажаю.

Незнайомець хмикнув. Уже щось.

— На тумбочці лежить одяг, можеш переодягнутися. Я поки принесу тобі зміцнювальний чай.

Йдучи в суміжний робочий кабінет, я залишила невеличку шпаринку. Тепер я бачила, як чоловік нерішуче озирається й обережно спускається з операційного ліжка. Я його розуміла. Роблячи висновки з зібраного анамнезу, можу стверджувати, що він останні кілька місяців майже не рухався. Права стегнова кістка була сильно пошкоджена внаслідок механічного впливу. І ось він встав і акуратно почав робити свої перші кроки. Вольовий. Втручатися в цей процес я не стала. Не хотілося акцентувати на його слабкості там, де він чудово може впоратися самостійно. Але пильності не втрачала.

— Як тебе звати?

Попередньо постукавши, я увійшла в кімнату. Одягнений, він сидів на краю операційного ліжка.

— Ось візьми, випий. Я, звісно, визнаний геній, але далеко не всесильний бог. Легка слабкість буде присутня ще кілька днів, доки потоки остаточно не адаптуються. І поїж, тут добре збалансована порція, — спрямувала в його бік тацю, що левітувала поряд з ним.

Чоловік кивнув, але їсти не поспішав, продовжуючи дивитись на мене ворожим поглядом. Нервує. Жодних жахливих дій я не планувала, тому спокійно зустріла його погляд, даючи зрозуміти, що він у безпеці. Подумавши, чоловік ще раз кивнув і з жадібністю накинувся на їжу. Я акуратно поставила йому чашку на столик і сіла в крісло навпроти. Попиваючи чайочок, стежила й аналізувала.

— То яке ж у тебе ім'я? — коли він поїв, я знову поставила запитання.

Наша кухарка Емма завжди говорила: "Сита людина — добра людина". Воістину мудра жінка.

— Едвін, — пролунало в мене в голові.

Я здригнулася від несподіванки й втупилася на блондина здивованими очима. Він важко зітхнув і показав на свої праві груди. Ну, татуювання незнайомої руни в нього там. Красиве і хитромудре. Хвилина мовчання і яскравий спалах усвідомлення. Майже два роки тому, коли я тільки з'явилася на кораблі, першим із моїх учителів був історик Володимир. Дуже цікавий дідусь. Він якось розповідав про одну цікаву расу, представники якої в перше повноліття дають обітницю мовчання своїй богині. Та натомість, начебто, магією і благословенням обдаровує. Схопивши зі столу планшет, я залізла в Темну Мережу і швидко почала перевіряти інформацію. Так і є. Але ось цікавий момент: усі чоловіки цієї раси носять довге волосся, а тут хіба не їжачок. Все цікавіше й цікавіше...

— Ти моя нова власниця?

— Формально так, але я не вітаю рабство. Тому можеш не хвилюватися: будеш допомагати мені вести справи й нічого більше. За бажанням можу потім відпустити в будь-який зі світів. Як ти потрапив до работорговців?

Мій візаві стиснув кулаки й відвернувся.

— Мене зрадила близька людина. Заманив у пастку й оглушив. Прокинувся вже невільником на півдорозі до першого господаря, — слова давалися важко. Мені доводилося концентруватися, щоб зрозуміти, що він говорить. Через це в голові розростався неприємний гул, віщуючи швидку мігрень.

— Ти хоч трохи обдарований? — обережно запитала.

— Пустий.

Усе зрозуміло, для його повністю магічного світу, це — неприпустима вада.

— Зрозуміло, а улюблена справа чи професія в тебе є? Чим ти раніше займався?

Він дивно на мене подивився і знову нічого не відповів.

— Хм, гаразд, усьому свій час, — я акуратно піднялася з крісла і глянула на ліве зап'ястя. Чотири ранку. Засиділися ми щось. — Ходімо, сьогодні переночуєш у мене. Завтра, сподіваюся, з Босом вдасться розв'язати побутові питання, а зараз спати.

Я пам'ятала про попередження Вовка, але, по-перше, минуло вже достатньо часу, а, по-друге, моя каюта була максимально близько від медичного блоку. Я не бачила об'єктивних причин, щоб затримуватися тут і надалі.

Але в душі все ж таки жевріла легка невпевненість. Безпечник просто так не попереджав би... Несвідомо я дедалі збільшувала темп і закономірно, що на останньому повороті врізалася в щось тверде. І впала б, якби з двох боків мене не підтримали Едвін і незнайомець.

— Вибачте, — піднімаючи очі, пробурмотіла.

— Нічого страшного, безцінна Маргарет. Бережіть себе, будь ласка. До зустрічі! — сивочолий чоловік підняв капелюх і злегка вклонився.

Виглядав він... яскраво. Такий собі дворянин XIX століття. Примітна інкрустована тростина ще більше додавала схожості.

— Ем, дякую, — пробурмотіла спині, що відходила. Після себе чоловік залишив легкий квітковий шлейф. Здається, це були троянди. — Мені хтось скаже, що це щойно було?!

Едвін знизав плечима. Взагалі-то це було риторичне запитання. Але мене справді хвилювала ця дивна фігура. По-перше, я його ніколи не бачила, а, по-друге, якого біса він вільно гуляв у закритій житловій секції?! Я дала сигнал охороні та відчинила нарешті двері своєї каюти.

***

Минуло понад місяць, і галас навколо цього загадкового незнайомця трохи вщух. Мені добряче дісталося від Боса і Вовка за мою безтурботність, нав'язали додаткову охорону, і взяли чесне слово, що, коли мені кажуть "сиди", я тільки запитую місце. Причина, через яку керівництво так рознервувалося, проста: цього Джентльмена не було в списках гостей. Ніхто не міг сказати, як він опинився на борту. Відомо тільки, що він сильний порталіст і на кораблі бував не вперше, оскільки зміг проникнути непоміченим і обійти всі камери. Мої ментальні пошуки по Малюнку також не принесли результату — чоловік на той час уже перебував в іншому вимірі.

***

Сьогодні у мене довгоочікуваний вихідний. Вставши зранку раніше, переробила всі побутові справи й під вечір нарешті дозволила собі перейти в режим лінивця. З маскою на обличчі я задоволена валялася на ліжку, уважно читала світові новини та переглядала останні котирування своїх акцій. Той, хто з дитинства вихований у фінансовій грамотності, не пропаде в будь-якому зі світів.