Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

    Якоїсь миті страшне виття припинилося, Джейн змогла прибрати від вух руки й відкрити очі. Вона побачила навколо себе багато людей. Вони стояли на невеликій відстані від неї зі спантеличеними та схвильованими обличчями, ніби боялися її. Більшість із них були одягнені у прості сорочки природних кольорів та у такі ж прості штани та сукні. На ногах – робочі черевики. Люди скидалися на селян з історичних фільмів, або на людей із вестернів. Серед натовпу в явній меншості  були й пишно вдягнені люди: декілька чоловіків та дві жінки. Одяг чоловіків складався зі штанів на кшталт сучасних джинсів, зверху строгі піджаки з високими стійками-комірами, у деяких з подовженням ззаду, на кшталт фраків, у деяких – навіть на кшталт шлейфів, що тяглися до самої підлоги. Піджаки у всіх чоловіків виконані у темних тонах, але з неймовірно гарною вишивкою різних кольорів, з комірів виглядають шовкові хустки. Жінки одягнені у вечірні довгі сукні, розшиті безліччю каміння. Побачивши всіх цих людей, Джейн відчула себе немов у парку історичних інсценувань різних епох. Напевно, це люди, які жили на землі в інші століття. І вони тут так довго перебувають? І що – немає жодної реінкарнації? Або, як часто кажуть у фільмах, "тепер ти зможеш йти далі", цього "далі" теж немає?

   Думки Джейн перервав лисуватий низенький чоловік, який раптово спустився з ґанку білої будівлі й підійшов до неї. Він виглядав не менш переляканим, ніж усі інші.

  — Ми вітаємо вас в Айронвуді… — він говорив, неприродно розтягуючи слова, ніби мав справу з аборигеном, що не розуміє мови цивілізації, при цьому активно жестикулюючи мімікою та виряченими очима, — миру доброти й могутності нашого великого короля. Його Величність послав мене зустріти Вас та запропонувати гостинність нашої країни. Я права рука короля, Епс Фендерсон. Ви розумієте нашу мову? - Цю фразу він сказав особливо протяжно.

— Вітаю, — сама Джейн почувала себе не менш наляканою, ніж люди, що її оточують. - Звичайно, я розумію вашу мову, але я не зовсім розумію, де я. Це чистилище? Чи це і є рай? Ви всі теж мертві?

   Епс Фендерсон виглядав збентеженим, і, попри свою гучну посаду, розгублено озирався і так і не знайшовся з відповіддю. Його виручила повненька жінка в чепці, що стояла позаду нього:

— Ні мила, ми всі живі, — у натовпі хтось засміявся, та голос жінки був тихим і спокійним. – Можливо, ви потрапили сюди випадково, якщо нічого не розумієте, але ці сирени, які ви чули, сповіщають наших мешканців про прибуття істоти з іншого світу. Ви і є, – вона знітилася, – так би мовити, ця істота. Вам слід пройти з нами, щоб люди могли повернутись до своєї роботи, і не заповнювати весь королівський двір.

   Джейн на мить втратила зв'язок із реальністю. Повернутися до неї їй допомогла сотня пильних поглядів.

— Звісно, я піду з вами.

   Джейн піднялася на ноги й обтрусила свій забруднений пилом медичний костюм. Поки вона підіймалася сходами, люди непристойно витріщалися їй вслід.

    Вона увійшла до будівлі, слідуючи за лисуватим чоловіком. Усередині всі стіни були прикрашені картинами та вітражними вікнами, а підлога вистелена надзвичайної краси візерунками з різнобарвних плиток. Тут усе було яскравим і строкатим так само, як і зовні.

   Джейн звернула увагу, що в деяких частинах будівлі стоять якісь кабінки. На одній зі сторін незвичайних споруд були отвори обрамлені круглими рамами, наче для дзеркал. Але не варто дивуватися, напевно їй доведеться побачити тут ще багато дивакуватих речей.

   Вони йшли просторими світлими коридорами. Приміщення, пронизане такими яскравими променями сонця, наштовхнуло її на думку, що це правда. Вона просто померла і все, і всі ці дивно одягнені люди тому підтвердження. Джейн завжди думала, що після смерті її зустрічатиме улюблена бабуся, вбрана в сукню з великими червоними квітами, яку вона вдягала на свята, але ніяк не лисуватий  Епс Фендерсон, який не може зв'язати двох слів. Можливо, вона зможе знайти бабусю пізніше і хоч якось у її присутності змиритися з тим, що більше ніколи не повернеться назад. Цікаво, а місис Кларк також тут, чи вона в якомусь іншому місці? Джейн ще не знає, як тут усе влаштовано. Можливо, є якісь рівні, залежно від кількості гріхів. І що там сказала та жінка? Людям потрібно братися до роботи... до роботи... Тут теж треба працювати? Вона тільки зараз помітила, що разом з нею йдуть не тільки Епс, а й та повненька жінка в чепчику, яка з нею заговорила, а також дві дівчини років двадцяти. Дівчата постійно кидали на Джейн обережні перелякані погляди.

   Пройшовши безліч коридорів і залів, компанія, нарешті, зупинилася біля масивних дверей. Одна з дівчат повернула ключ, і вони зайшли. Кімната була чимось схожа на приміщення часів середньовіччя: велике ліжко з балдахіном, крісла з фігурними спинками та ажурними ніжками, масивні штори. Але при цьому весь інтер’єр був у світлих, а не властивих Середньовіччю темних тонах. Поруч зі старомодними меблями чудово розташувалися і цілком сучасні предмети: блискучий скляний свічник, ваза у формі куба, торшер незвичайної форми. У неї буде своя кімната? З торшером? Цікаво...

  На вікнах сяяли неймовірної краси вітражі із хитромудрими краєвидами якихось історій за участю невідомих людей. Джейн була зачарована тим, як ці детально промальовані прозорі сюжети начебто палають, пронизані сонячним світлом. Важко було відразу розглянути, що саме на них зображено. Джейн встигла помітити лише корабель із бузковими вітрилами. У невідомі далі на ньому пливли шикарно одягнені пані та чоловіки. Цей корабель їй дуже сподобався: бузковий – її улюблений колір.