Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Кімната 📚 - Українською

Читати книгу - "Кімната"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кімната" автора Емма Донохью. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 93
Перейти на сторінку:
тортом, ми їмо на обід недільні млинці. Борошна лишилося зовсім небагато, тож вони виходять тонкі, аж розлазяться, але мені такі подобаються. Я складаю їх удвоє, і деякі з них ламаються. Желе в нас теж не дуже багато, тому ми розводимо його водою.

Желе з ріжка мого млинця капає на Підлогу, і Ма витирає її Губкою.

— Корок уже геть стерся, — каже вона крізь зуби. — Як нам тепер підтримувати чистоту?

— Де?

— Ось тут, де ми човгаємо ногами.

Я лізу під Стіл і бачу в Підлозі діру, а на її дні щось буре. Його не зішкребеш і нігтем.

— Не шкреби там, Джеку.

— Я не шкребу, а просто пробую пальцем.

Діра схожа на крихітний кратер.

Ми пересуваємо Стіл до Ванної, щоб позасмагати на Килимі, лежачи під Даховим Віконцем. Там справжня гарячінь. Я співаю «Сонце не сяє», тоді Ма — «Ось сходить сонце», а потім знову я — «Ти моє сонце». Після цього я смокчу трохи моні; у лівій циці вона сьогодні якась особливо жирна.

Як дивитися на жовтосяйне обличчя Бога крізь повіки, то воно робиться червоним. Я розплющую очі й жмурюся від яскравого світла. Мої пальці кидають на Килим розпливчасті тіні.

Ма дрімає.

Я чую якийсь звук і, силкуючись не розбудити її, встаю. Біля Плити хтось тихенько шкребеться.

Жива річ, тваринка, справжнісінька, а не з Телевізора. Вона на Підлозі, їсть, здається, щось. Може, крихту млинця. Вона має хвоста, і я думаю, що це... що це мишенятко.

Я підбираюся ближче, а воно шусть — і під Плиту, тож я його майже не розгледів. Ніколи не думав, що можна так швидко бігати.

— Гей, Мишенятку, — шепочу я, щоб не налякати його.

Як треба правильно розмовляти з мишами, я дізнався з книжки про Алісу: тільки-но вона з дурного розуму заводить мову про свою кішку Діну, як миша нервується і пливе собі геть. Я складаю руки, наче в молитві:

— Гей, Мишенятку, повертайся, будь ласка-ласка-ласочка...

Я довго-предовго чекаю, проте воно не повертається.

Ма, безперечно, спить.

Я відчиняю Холодильник, однак там майже нічого немає. Миші полюбляють сир, але в нас його не лишилося. Я дістаю хліб, кришу трохи на тарілку і ставлю її на Підлогу, де було Мишенятко. Скулившись, я знову довго-предовго чекаю.

Аж раптом стається найдивовижніша річ: Мишенятко висуває свого носика, такого гостренького. Я мало не підстрибую з радості, проте стримуюсь і далі стою заціпенівши. Воно підходить до крихт і обнюхує їх. Я приблизно за два фути від нього. Коли б мав у руках Лінійку, то сказав би точніше, однак вона лишилася в Коробці під Ліжком. Я не хочу своїми рухами злякати Мишенятко. Я оглядаю його лапки, вуса, закручений хвостик. Воно зовсім справжнє; це найбільше живе створіння, що я коли-небудь бачив. Воно в мільйони разів більше, ніж мураха чи Павук.

А тоді щось падає на Плиту — ге-е-е-е-е-еп. Я скрикую і ненароком наступаю на тарілку; Мишенятко зникло, куди ж воно зникло? Може, його прибила книжка? Це «Розкладний аеропорт»; я переглядаю всі сторінки, але Мишенятка там немає. «Багажна зала» геть подерта і вже не підноситься над сторінкою.

Ма зачудовано дивиться на мене.

— Через тебе він утік! — кричу я.

Вона бере Совок і змітає черепки тарілки.

— Як вона опинилася на підлозі? Тепер ми маємо лише дві великі тарілки й одну маленьку, от і все...

Кухарка з «Аліси в Країні Див» кидає в маля тарілки й баняк, що мало не відбиває йому носа.

— Мишеняткові сподобалися крихти.

— Джеку!

— Він був справжній, я бачив його.

Ма відсуває Плиту, внизу Дверної Стіни — невеличка шпарина. Ма дістає рулон алюмінієвої фольги і починає заштовхувати скручені з неї кульки в ту шпарину.

— Не треба. Будь ласка.

— Мені дуже шкода. Але там, де завелася одна миша, буде десять.

Це якась божевільна математика.

Ма кладе фольгу і міцно хапає мене за плечі.

— Якщо ми залишимо цю мишу, то незабаром тут скрізь бігатимуть її малята. Вони крастимуть нашу їжу і розноситимуть мікробів на своїх брудних лапках...

— Хай їдять мою їжу, я не голодний.

Та Ма не слухає мене. Вона присуває Плиту назад до Дверної Стіни.

Потім у «Розкладному аеропорту» ми склеюємо стрічкою ангар, і він знову підноситься над сторінкою, але багажна зала надто розшарпана, полагодити її вже не можна.

Ми сидимо, схиливши голови, у Кріслі-Гойдалці, і Ма, щоб загладити свою провину, аж тричі читає мені «Ділана-копача».

— Попросімо нову книжку як недільний подарунок, — кажу я.

Вона кривить рота.

— Я вже просила кілька тижнів тому; я хотіла подарувати тобі нову книжку на день народження. Одначе він сказав, щоб ми відчепилися від нього, бо й так уже маємо цілу полицю книжок.

Я дивлюся поверх голови Ма на Полицю — там могло б уміститися в сто разів більше книжок, якщо зняти звідти деякі речі й покласти під Ліжко, поруч з Яєчною Змією. Або на Шафу... хоч там уже живуть Форт і Лабіринт. Складнюща штука — запам’ятати, де зберігається та чи та річ; Ма інколи каже, що непотріб слід викидати на сміття, проте я зазвичай знаходжу для нього місце.

— Він гадає, що ми мусимо весь час просто дивитися Телевізор.

Це звучить кумедно.

— Тоді наш мозок зіпсується, як і його, — каже Ма.

Вона нахиляється, бере «Мою велику книгу забавлянок» і читає по одній забавлянці з кожної сторінки, яку я вибираю. Найбільше мені подобаються віршики про Джека. Наприклад, «Джек-Соломинка» чи «Куточок маленького Джека».

Джек моторний,

Джек рвучкий,

Гасить Джек стрибком свічки[8].

Я думаю, що він хотів побачити, чи загориться його нічна сорочка. У Телевізорі хлопці завжди лягають спати в піжамах, а дівчата — в льолях. Моя спальна футболка — найбільша з усіх; у ній на плечі дірка, куди мені завжди

1 ... 9 10 11 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кімната», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кімната"