Книги Українською Мовою » 💙 Трилер » Темні стежки , Юлій Череп 📚 - Українською

Читати книгу - "Темні стежки , Юлій Череп"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Темні стежки" автора Юлій Череп. Жанр книги: 💙 Трилер. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 27
Перейти на сторінку:

Кілька років тому один молодий чоловік, який приїхав у відрядження, вийшов із готелю посеред ночі й більше не повернувся. Тіло знайшли за кілька днів у лісі, біля того самого старого дуба, де колись знайшли Єлизавету Полякову. Його обличчя було перекривлене жахом, а на грудях виднілися дивні знаки, схожі на стародавні символи. Поліція нічого не змогла з'ясувати, справу врешті решт закрили чи то за браком доказів, чи ще з якоїсь причини. Я на тому не знаюся.

З того часу готель працює, але місцеві стараються обходити його стороною. А відчайдухи, хто ризикує там зупинитися, розповідають, що вночі чують, як хтось ходить коридорами, навіть коли всі двері зачинені. Іноді з вікон видно силует жінки в білій сукні, яка стоїть під дубом і вдивляється в темряву. Кажуть, це все ще Єлизавета шукає когось, хто допоможе їй повернутися додому. Отакі справи. Справжні чи вигадані — хтозна. Вирішуйте самі, але я б радила вам триматися подалі від цього готелю, якщо, звісно, цінуєте своє життя.

Вся четвірка, навіть завжди активні Андрій та Марина, сиділи похмурі та мовчазні.

— Дякуємо вам велике, — порушила тишу Оксана. — Чесно кажучи ми не очікували на таке змістовне інтерв’ю. Вас не обтяжить, якщо ми до вас ще навідаємося, якщо виникнуть якісь питання?

— Обов’язково виникникнуть, — краєчками губ посміхнулася Ядвіга Карліна. — Приходьте коли забажаєте. 

Блогери попрощалися з гостинною жінкою і пішли назад до машини. Дорогою майже не говорили. Кожен переварював неймовірну кількість нової інформації.

— Що ви думаєте про готель? — порушив тишу Сергій, запускаючи двигун.

— Гадаю, що треба цю ніч озброїтися камерами по максимуму, — зітхнув Андрій зачиняючи за собою двері.

— Або просто озброїтися.

— Сержику, ну ти як завжди, — заговорила Марина. — Пригадай минулі наші пригоди. Скільки разів якась чортівня виявлялася нудною банальщиною. Але глядачам те знати не обов’язково, — швидко притнула язика наймолодша блогерша, немов хтось із тих глядачів міг її підслухати.

— То зовсім інше, — не погоджувався Сергій. — Відчуваю, що цього разу ми зіткнулися зі справжньою халепою.

Від завжди розсудливого та прагматичного Сергія ці слова звучали особливо зловіще. Був випадок, коли він не повірив у справжність примар, які з’являлися у ночі зі склепу, та блукали кладовищем. Хоча їх зняли на камеру і бачила вся команда на власні очі. В результаті виявилося, що то дійсно було постановою. Все заради того, аби звести з розуму чи спровадити на той світ самотню бабцю, що жила неподалік м’ясопереробного цеху. Його власник накинув око на її ділянку, а продавати хатину бабця відмовилася, мотивуючи це тим, що ще її прадід там жив і вона чекатиме смерті в хаті своїх предків.

— Що саме тебе бентежить? — поцікавилася Оксана.

— Ще не готовий відповісти, так щоб це виглядало ґрунтовно й структуровано. Але зверніть сьогодні увагу, з якою цікавістю Марта дивитиметься на амулет Марини. 

— Отакої! А мій амулет тут яким боком? — Марина рефлекторно перевірила наявність сімейної реліквії під кофтою.

— Ти добре знаєш історію його походження?

— Майже нічого не знаю, — знітилась дівчина. — Лише те, що його передають з покоління в покоління і все. 

— При нагоді спробуй щось дізнатися. Зайвим точно не буде. Що ж з мережою, бляха, — Сергія починала дратувати відсутність зв’язку з зовнішнім світом. 

— Пропоную навідатись до Пилиповича або у краєзнавчий музей, — сказав Андрій. — Потім визначимо де в першу чергу зніматимемо і зранку розділимося на пари та займемося відосами.

На навігатор більше не розраховували, тим більше, що в межах містечка було доволі просто орієнтуватися по хресту старої церкви та по силуету замка, які виглядали над будинками з будь якої точки Лісового Двору.  

 

На дверях краєзнавчого музею визів масивний амбарний замок, що наглядно демонструвало відсутність людей в середині. Проте, як тільки останній з четвірки повернувся до будівлі спиною, у вікні музею ворухнулася штора оголюючи куточок ближче до підвіконня. Уважному спостерігачу могло би здатися, що за блогерами хтось підглядає із зачиненого музею, але крім самого спостерігача інших свідків не було, а значить й існування його самого ставало під сумнів.

— Хтось бачив тут магазин? Я би до столу якогось печива взяла. Торти тут навряд чи є, — запитала Оксана.

— Зараз спитаємо! — миттю підхопив ініціативу Андрій і попросив Сергія зупинити машину. 

— Шановний! Агов, чоловіче! Це я до вас. Вітаю! — у звичній йому манері Андрій побіг до першого зустрічного перехожого. 

— Бувай здоровий, — чоловік років п'ятдесяти чи трохи більше похмуро дивився на незнайомця з під густих сивих бровей. Його глибоко посаджені темні очі хаотично стрибали по Андрієвій статурі, поспіхом вивчаючи чи оцінюючи.

— Підкажіть будь ласка, де тут у вас магазин? 

— Нема в нас магазинів, — відповів чоловік не то сердитим, не то сумним голосом. — І спокою нема. Їдьте краще звідки приїхали доки сонце не сіло. 

Андрій підняв голову на затягнуте хмарами небо і опускаючи знову зустрівся з чоловіком поглядом. Той виявився настільки глибоким та тяжким, що досвідчений блогер не витримав і, відвівши очі, пробурмотів: — Дякую, нема так нема. До побачення.

Андрій вже відійшов від чоловіка на метрів десять, а той ще навздогін кричав на всю вулицю:

— Забирайтеся звідси! Він знову заговорив зранку! А це ще ніколи добром не закінчувалося!

— Якийсь псих, — видихнув Андрій ховаючись в салоні авто від криків, які весь цей час летіли йому навздогін.

— Я так розумію, що він тобі не сказав, як знайти магазин? — гмикнув Сергій.

— Та маячню якусь наплів. Наче ще не старий а вже з розуму вижив.

— До замку завертатимемо, чи вже зранку?

— Давай зранку, скривився Андрій, — після зустрічі з божевільним дідом його несподівано охопила тривога. — Поїхали до готелю. Ще невідомо як пройде у нас ця ніч.

1 ... 9 10 11 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темні стежки , Юлій Череп», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темні стежки , Юлій Череп"