Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

- Зрада?! — люто сичав Голос. — Втеча?!

Батіг ще й ще бив заекранників. Оріг дивився широко розкритими очима.

«Ну, що ж… — думав він, — я не хотів… Я, правда, не хотів… А що мені робити? Знову додому? Не хочу! Я не дам усе розвалити! їм усім добре, у них удома все є! А як мені доводиться, хто-небудь запитав? Нехай тепер спробують, як це… Нехай спробують! Але я ж не хотів… Як мені тепер далі жити? В одній кімнаті з ними?»

- Годі, припини! — пролунав голос Гіреї. Ніхто не помітив, як вона зайшла. — Тікати зібралися? Ну-ну… Залиш цих дурнів. А ти, Орігу, молодець! — вона повернулася до Оріга. — Рикпете, я повертаю тебе в біти! Відтепер собачки на погонах носитиме Оріг. Він заслужив їх більше, ніж ти!

Гірея змахнула рукою. Собачки з погон Рикпета зникли й відразу з’явилися на погонах Оріга.

- Вітаю тебе, байт Оріг!

Оріг щасливо посміхався, по черзі косуючи на погони, які прикрашали золоті собачки, знак байта.

- Зрадник… — неголосно проговорив Рикпет.

- Дурень ти, Рикпете, і вуха в тебе холодні! Зате в мене на погонах золоті собачки, а тебе висікли!

- Ага, — презирливо кинула Шаната, — а ти розумний і вуха в тебе гарячі. Від макаронів!

Гірея зникла, як і з’явилася, безшумно. Чи зник Голос, було незрозуміло.

На порозі з’явився Кадим. Він оглянув розгардіяш і здивовано запитав:

- Це що за війна була?

- Та тут деякі собачки собі вислужували, — Рикпет кивнув на Оріга, — продажна шкура!

Гірея могла бути задоволеною. Оріг остаточно відпав від підозрілої компанії й перейшов на її бік.

Шанату й Рикпета майже одночасно викликали до бою.

«Звичайно, зараз ця карга нам нудьгувати не дасть! — думав він у польоті. — Але ж Оріг! Учора ще мене шпигуном обізвав, а сам… Ну, нічого! Васла й Кадим однаково з нами, а разом ми сила!»

У кімнаті, де жили заекранники, усе змінилося. Раніше, коли збиралися разом, було весело й галасливо. Тепер постійно висіла гнітюча тиша. Оріг спочатку страшенно радів своїм золотим собачкам, але хвастати не було перед ким, усі відверталися й ніхто не хотів з ним розмовляти. Увечері він відчув себе самотнім, навіть почав жалкувати, що все так вийшло, але виправити нічого було не можна.

Самотність серед людей — така плата за зраду.

РОЗДІЛ 12

Треба поспішати

Увечері того дня, коли Оріг зрадив, Шаната й Рикпет усамітнилися за столиком і розсипали сіль.

«Треба поспішати, — написала Шаната. — Як зупинимо стрічку?»

«А Оріга пристрелимо!»

«Ти схибнувся?»

«Як на мене, то деякі глюки кращі, аніж такі люди! — Рикпет подумав і додав: — Вони хоч не зрадять. Добре, цілуйся зі своїм Орігом. Прострелимо мені руку чи ногу акуратно — і вся розмова».

Шаната почервоніла.

«Потрібен мені цей дурень! Ти можеш ні краплинки не сумніватися — я його ненавиджу. А поранити тебе ніяк не можна, ти маєш бути здоровеньким. По-перше, як боєць, а по-друге, тягай потім тебе, здорованя такого. Якщо кого й поранити, то це мене. По-перше, жінки терплячіші до болю, а по-друге, я легенька, мене й нести неважко».

«Ну звичайно, щоб я в дівчисько стріляв? Урешті, є ще Васла й Кадим. Домовимося, це не питання. Значить так, ми біжимо до кабінету Гіреї, знаходимо монітори й?.. Далі що?»

«Двері забарикадувати треба…»

«А далі по ситуації. Будемо підбирати слова. Методом тику» називається. Будемо тикати, поки не вийде. Автомати та гранати при нас, нехай спробують нас узяти. Часу буде досить».

«Голос батогом заб’є».

«Батогом, кажеш? Є в мене один секрет. Я його, щоправда, ще не випробував, щоб Голос завчасно не винюхав, але, думаю, від батога ми позбудемося».

«Здорово! Коли почнемо?»

«А як учотирьох зберемося, так і почнемо».

«Уп’ятьох, Рикпете».

«А п’ятий хто?»

«А ти Оріга тут залишити хочеш?»

Рикпет невдоволено засопів.

«Потрібен мені цей зрадник…»

«Рикпете, він людина!»

«Він зрадник!»

«Хто не помилявся?»

«Зрада не помилка. Ми його візьмемо, а він знову нас зрадить! Тоді Голос точно на смерть батогом заб’є».

«Ну Рикпете, ну миленький…» — Шаната поклала свою долоню на руку Рикпета. Серце його стукнуло й покотилося кудись униз. Пальці були теплі, ніжні й майже невагомі. Якась невідома енергія потужним струмом пройшла кожною жилочкою його тіла. Переляканий зовсім новим почуттям, Рикпет спочатку почервонів, потім здригнувся й висмикнув руку з-під долоні Шанати. Висмикнув і відразу пошкодував — коли ще таке повториться?

- Ну, добре, — підкреслено грубувато буркнув він, — візьмемо. Але на випадок чого, я його, як останнього глюка… Першим! Усе, закінчили. Я пішов готуватися.

Він узяв навіщось у руки кинджал і попрямував до душової. Шаната провела його довгим поглядом. Вона сама не розуміла, що з нею відбувається.

РОЗДІЛ 13

Game over!

Рикпет прокинувся рано. Починати задумане найкраще було вранці. У цей час заекранників турбували дуже рідко. Напевно, у таку годину на комп’ютерах грали мало.

Насамперед Рикпет пішов до Шанати. Він навіть не встиг торкнути її за плече, як дівчинка розплющила очі.

- Доброго ранку, Рику!

- Сподіваюся, Шано. Візьми це й прив’яжи до підошов черевиків.

Рикпет поклав їй на ковдру два нерівно відрізані шматки гумового килимка з душової.

- Навіщо?

- Це вбереже тебе від ударів електробатога.

- Але батіг б’є по спині…

- Тихо!.. — хлопчина приклав палець до губів. — Роби, що сказано.

Шаната кивнула головою. Рикпет вийшов у кімнату й по черзі розбудив товаришів, роздав шматки гуми. Усі, крім Оріга, були попереджені про втечу ще з вечора. Оріга він розбудив останнім і, нічого толком не пояснивши, засунув йому в руки два шматки гуми:

- Прив’яжи до черевиків.

- Навіщо? — запитав здивований байт.

- Заткнися і роби, що велено! Скажи спасибі Шанаті, покидьку!

- Ти чого… — спробував протестувати Оріг.

Рикпет люто блиснув очима:

- Заткнися, сказано!

Кілька хвилин усі зосереджено сопіли, прив’язуючи шматки гуми до підошов важких черевиків з кубічними підборами й товстими