Читати книгу - "Енергія Істини - Пролог (e/verity - Prologue), SigmArs"

Незабаром, минувши певну відстань, друзям настав час розійтися по домівках. Алепісля того, як Бернард пригостив Абелію смаколиками, з найблищої пекарні. Юнак провів її і поспішив до себе, бо вже майже стемніло.

— Зустрінемось через день. Відпочинь хоча б завтра, а краще знайди хобі вже. Це  точно допоможе від нудьги. Ось я наприклад, від матері, нещодавно навчилася в'язати – вона ж першокласний кравець.

— Добре, намагатимуся, бувай! – промовляв Бернард помахуючи долонею.

Бернард жив на іншій вулиці ближче до центру. Так як угіддя знаходилася на околиці міста, йому довелося пройти ще трохи.

Майже біля до дому, Бернард запхав руку до кишені, і поводивши зі сторони в сторону – завмер.

— І як це все розуміти? Схоже, я відволікся на Абелію і зовсім забув, що залишив ключі нам.

Хлопець не хотів засмучувати матір, тому він вирішив зробити все хутко.

На півдорозі, юнак раптом помітив блискіт в районі пагорба, що по суті був старою горою.

По дорозі йому вдалося зустріти знайомого. Це був дядько Герасим, права рука і вірний помічник старого Софрона - управителя угідь, де Бернард був робітником.

— Ну що ти тут блукаєш в темноті?  Зміна ж давно закінчилась, а твоя мати, напевно хвилюється, - додав старший робітник.

Бернард вибачився і попросив позичити ключі від калитки до завтра, щоб відкрити вхідні ворота. Оскільки сьогодні був останній робочий день на цьому тижні, хлопцю вдалося переконати старшого фермера допомогти. Також, перед тим, як пройти повз , Бернард вирішив поцікавитися у робітника про те дивне світіння, що доносилося з пригорку неподалік. Воно нагадало хлопцю вчорашній сон. Від Герасима Бернард дізнався лише те, що це таємниче світло помічали люди раз на рік, після заходу сонця, і ні хто не знає про природу його походження.

—  Люди вірять, що то є добрий знак, і тому хто побачив його дуже повезе. Так що, домовилися? –  – перепитав Герасим

— Добре, до зустрічі! –  впевнено вимовив Бернард.

Коли герой вже прибув на місце, відразу відкрив хвіртку, і поза неї дістав ліхтар з магічним камінням. За допомогою необхідних дій герой швидко змусив той світитися.

(—Далі буде темно, тож треба бути обачним)

— Пам'ятається, ключі я залишив десь поруч, –  розмислював Бернард, йдучи по темній стежці з ліхтарем у руках.

Герой вже вивчив напам’ять кожен куток, тому міг легко орієнтуватися в широкому просторі швидко добігти до потрібного місця.

— Ось я і тут. Пам'ятаю, що залишив їх в сусідній будівлі.

Чим ближче той підходив до будівлі, тим краще було чутно шум оберту млинів.

Відкривши ворота до будівлі млину, хлопець повільно пройшов всередину і зупинився в куточку біля сходів на першому поверсі.

Перед ним стирчала велика дерев'яна дошка, яка займала дужу частину стіни.

— Так, чомусь їх тут немає, – мовив Бернард, оглядаючись всі кути, по сторонам.

— О, ось де вони. Я так і знав, заступник голови поклав їх у свою кімнату, щоб ніхто навмисно не вкрав - мені пощастило. –  перевів подих хлопчина.

— Треба вже йти, –  промовив він.

Зачинивши двері на ключ, увага Бернарда знов була прикута до світла на пагорбі.

— Мені здалося, чи він став яскравішим з того часу.

Хлопець поспішив до хвіртки. Але не дійшовши, той почув шелест в траві...

— Знову ті кляті польові миші - від них врожай втрачаємо.

Хлопець пройшов ще декілька кроків і задивившись на паркан, відчувши щось тверде під ногами, не помітив, як вже летів стрімголов до землі.

— Ой, леле! Схоже, це було коріння! –  намагаючись піднятися, промовив він. –  Хоча не пам’ятаю щоб раніше десь тут росло дерево, тільки чагарник один.

—Ліхтар, він же щойно був у мені в руці?! –  занервував хлопець.

Помітивши його втрату, Бернард вирішив, піднявшись на присідах, пошукати на дотик, долонею.

— Ось і знайшовся! –  Хлопець схопив його правою долонею, і хотів підняти. Але відчув, наче щось прив’язало того до землі.

— Добре, припустимо… – після цих слів, іншою рукою нащупав що заважало, що нагадувало широкий канат, яким зазвичай запрягали коней.

Хлопець з усіх сил смикнув та той , намагаючись відірвати рослинність від ліхтаря

— Ух! Не так вже й складно! – подумав він.

Тільки в ту ж секунду щось проповзло по його ногам, і схопило, не даючи Бернарду визволитися.

В той момент тіло потягнуло в протилежному напрямку від хвіртки з високою швидкістю. Рух все прискорювався, але хлопець не міг визволитися, як би не намагався, і був ніби приклеєний намертво.

Але Бернард впізнав куди саме його потягла лоза – там він точно отримає змогу вийти з під «обійм» цієї невідомої істоти.

— Ще трохи! – промовив той, як тільки помітив паркан. – Тобі не повезло бо вся площа обнесена щільним дерев’яним бар’єром.

Як тільки юнак зблизився з щільним парканом, то щосили відплигнув, вставши паралельно до дерев’яних дошок.

— І що ти тепер будеш робити? – звернувся він до лози, що продовжувала міцно тримати того за ноги.

— Нуж бо, – злазь вже з мене вже! – казав герой, запалюючи ліхтарик знов.

Тільки но хлопець підніс світло до лози, коріння на подив хлопця, швидко відпустило, щезнувши за лісовим масивом, поза парканом.

— Нарешті можна видихнути – промовив хлопець, але паркан чомусь тріснув і в мить з усіх боків пронеслося чимало відростків лози розміру, поменше, - усі напрямлені в його бік.