Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Острів Скарбів 📚 - Українською

Читати книгу - "Острів Скарбів"

212
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Острів Скарбів" автора Роберт Льюїс Стівенсон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 50
Перейти на сторінку:
позаду Доґґера, тримаючись за його тулуб, начальник охорони скомандував, і загін риссю поскакав дорогою до будинку лікаря Лівсі.

Розділ VI

Капітанові папери

Ми скакали не зупиняючись аж до дверей будинку лікаря Лівсі. У жодному вікні з боку фасаду не горіло світло. Містер Данс наказав мені зійти з коня і постукати, а Доґґер підставив стремено, щоб мені легше було зіскочити. За мить двері відчинила служниця.

– Лікар Лівсі вдома? – спитав я.

Служниця відповіла, що лікаря немає, що він приходив після опівдня, а потім пішов до сквайра пообідати і провести вечір.

– Їдьмо туди, хлопці! – гукнув містер Данс.

Цього разу, оскільки відстань була невелика, я навіть не залазив на сідло, а побіг до воріт парку, тримаючись за стремено, поряд із конем Доґґера.

Довга, освітлена місячним сяйвом алея вела через старий сад із голими деревами до білого панського особняка. Тут містер Данс зістрибнув із коня, і ми разом рушили до будинку, куди нас одразу ж впустили. Слуга провів нас устеленим килимом коридором до бібліотеки, повністю заставленої книжковими шафами та погруддями. Біля палаючого каміна сиділи, пихкаючи люльками, лікар Лівсі та сквайр.

Я ніколи не бачив сквайра зблизька. Це був високий, більше шести футів на зріст, кремезний чоловік із товстим добродушним обличчям, вкритим зморшками й загрубілим у довгих мандрах. Неймовірно рухливі чорні брови свідчили про його хоч і незлостиву, проте бундючну та палку вдачу.

– Заходьте, містере Данс, – сказав сквайр згорда, тоном поважного покровителя.

– Доброго вечора, містере Данс, – привітав нас лікар кивком. – Здрастуй, Джиме! Яким погожим вітром ти сюди втрапив?

Начальник стражі стояв по-військовому струнко і розповідав про все, що сталося так, наче складав рапорт. Та бачили б ви, з якою цікавістю слухали його обидва джентльмени, як вони нахилялися вперед і зі здивуванням зиркали один на одного, полишивши навіть свої люльки! А коли вони почули оповідь про те, як ми з матір’ю рушили вночі назад до готелю самі, без допомоги, лікар Лівсі у захваті ляснув себе по стегну, а сквайр гукнув «браво!» і так гримнув своєю довгою люлькою об камін, що та зламалася навпіл. Коли оповідач дійшов до середини пригоди, містер Трелоні (так, якщо пам’ятаєте, звали сквайра) підскочив із місця й заходився міряти кроками кімнату, а лікар Лівсі зняв свою напудрену перуку, щоб чути кожне слово. Дивно було бачити його без перуки, з коротко підстриженим чорним волоссям.

Нарешті містер Данс закінчив своє повідомлення.

– Містере Данс, – мовив сквайр, – ви шляхетна людина. А те, що ваш кінь затоптав того жахливого кровожерливого негідника, то, погодьтеся, це навіть на краще. Це те саме, що розчавити якусь отруйну комаху. Гокінс, бачу, теж не з лякливих, молодець! Будь ласка, друже, подзвоніть у цей дзвіночок, – певно, містер Данс не відмовиться від кухля пива.

– Отже, Джиме, – озвався лікар, – те, що вони шукали, зараз у тебе?

– Ось воно, сер, – відповів я, передаючи лікареві згорток у цераті.

Лікар оглянув згорток зусібіч; я бачив, що йому дуже хочеться розгорнути його, але він стримався і спокійнісінько поклав згорток у кишеню.

– Сквайре, – сказав він, – коли містер Данс вип’є пива, він змушений буде повернутися до виконання своїх службових обов’язків. Джима Гокінса я заберу ночувати до себе і, коли ваша ласка, попрошу подати йому шматок паштету на вечерю.

– Звісно, Лівсі, – погодився сквайр, – авжеж, Гокінс заслуговує на дещо більше, ніж шмат паштету.

Мені за мить подали на маленькому столику великий кусень паштету з голубів. Зізнаюсь, що не став маніжитися, бо зголоднів наче вовк.

Містер Данс, вислухавши ще кілька слів хвали, вклонився і пішов.

– Отже, сквайре! – вигукнув лікар.

– Отже, Лівсі! – вигукнув сквайр.

– Ми обидва сказали те саме одночасно, – розсміявся лікар. – Ви, звісно, чули про цього Флінта?

– Чи чув я про нього? – вигукнув сквайр. – Ще б пак! Це ж був найкровожерливіший з усіх піратів, які лишень плавали коли-небудь морем! Чорна Борода[1] – немовля в порівнянні з ним! Іспанці так боялися його, що, відверто признаюсь вам, сер, іноді я навіть пишався тим, що Флінт – мій співвітчизник. Якось я бачив на власні очі його судно вдалині на обрії, коли наш корабель виходив із Тринідаду, але наш капітан перелякався до смерті й повернув назад в іспанський порт.

– Так, я теж чув про нього тут, в Англії, – погодився лікар. – Але питання ось у чому: чи були в нього гроші?

– Гроші? – гукнув у запалі сквайр. – Ви ж чули їхню розповідь. Що ж ще шукали ці негідники, коли не гроші? Чи ризикували б вони життям заради чогось іншого?

– Про це ми зараз дізнаємось, – відповів лікар. – Але ви так розгорілися, що не даєте мені доказати. Я хотів би дізнатися ось про що. Уявімо, що тут, у моїй кишені, лежить ключ до розкриття таємниці – де Флінт заховав свої скарби. Та чи зуміємо дістатися до них?

– Дістатися, сер! – ще більше розпалювався сквайр. – Я не маю жодного сумніву, що задля такої справи варто запалювати світло. Якщо тільки в наших руках дійсно є ключ, про який ви кажете, я просто зараз зафрахтую судно в Бристолі, візьму із собою вас і Гокінса й здобуду ці скарби, хай би довелося шукати цілий рік.

– Чудово, – сказав лікар. – А тепер, якщо Джим погодиться, ми розпакуємо згорток.

Він виклав його на стіл, але виявилося, що той старанно зашитий нитками, тож лікареві довелося видобувати спочатку хірургічні ножиці зі свого чемоданчика, щоб розрізати шви. У згортку ми виявили дві речі – зошит і запечатаний конверт.

– Спочатку подивимось зошит, – запропонував лікар.

Ми зі сквайром із цікавістю споглядали, як лікар гортає зошит: перед тим як розгорнути його, він приязно запропонував мені відволіктися від вечері й приєднатися до обстеження вмісту загадкового згортка. На першій сторінці зошита ми прочитали не пов’язані між собою слова, які писалися ніби знічев’я або для спроби пера. До того ж тут був і напис, який ми бачили у татуюванні на руці капітана: «Хай справдиться бажання Біллі Бонса» й інші подібні, як-от: «Містер Б. Бонс, штурман», «Годі пити ром», «Біля Палм-Кі[2] він здобув усе, що на нього припадало». Багато написів видалися нам нерозбірливими або незрозумілими. Мене допікало питання: хто був цей «він» і що ж таке він здобув, «що на нього припадало»? Може, йшлося про звичайний удар ножем у спину?

– Ну, тут для нас нічого цікавого немає, – сказав лікар, перегортаючи першу сторінку.

Наступні десять чи дванадцять сторінок присвячувались

1 ... 9 10 11 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острів Скарбів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Острів Скарбів"