Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Державна справа. Справа №9, Олександр Юрійович Есаулов 📚 - Українською

Читати книгу - "Державна справа. Справа №9, Олександр Юрійович Есаулов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Державна справа. Справа №9" автора Олександр Юрійович Есаулов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 22
Перейти на сторінку:
йти й голосно обурювалася:

— Молокососи, та ви хто такі?! Чому це я повинна йти з вами? У чому річ? А потім мовила до продавця:

— Де мої гроші?!

Продавець Простягнув Михові двісті гривень:

— Ось її гроші. А ось і фальшивий номер.

Миха схвально кивнув головою:

— Вона: АЕ8050290.

— Гаси світло! Спрацювало… — здивовано пробурмотів Миколка.

А Миха тим часом продовжив:

— Пані, по-перше, припиніть кричати! По- друге, якщо ви не йдете з нами, то я викликаю міліцію. Такий варіант вас влаштовує?

— Причім тут міліція? З якого дива міліція? — й далі обурювалася жінка.

— Це ваші гроші? — спокійно запитав Миха.

— Ну, мої, — погодилася жінка.

Миха дістав з кишені фальшиві двісті гривень: — А це?

— Ні, не мої, — знову погодилась та.

— А тепер подивіться на їхні номери. — Миха підніс ближче до жінчиних очей обидві купюри. — Тільки уважно.

Та, не зовсім розуміючи, про що йдеться, події пилася спочатку на одну купюру, потім на другу, потім знову на першу… І так кілька разів, поки до неї почала доходити суть справи.

— Тобто… Ви хочете сказати… — розгубилася жінка.

— Я нічого не хочу сказати. Зовсім навпаки, я хочу, щоб сказали ви. Ходімо звідси і спокійно поговоримо. Будь ласка!

Пані зітхнула важко, але нічого не вдієш: поїздка до міліційного відділку була поза її планами. Оглянувши щільне кільце з десятка учасників операції «Базарні піастри», вона погодилася:

— Гаразд, ходімо. Куди?

— Тут недалеко, через дорогу, — сказав Льоха.

— Отуди, — махнула рукою Боанасьє в бік будинку.

За кілька хвилин біля козлячого столика зібралися всі учасники операції. Жінку посадили на почесне місце, на чолі стола. Навпроти неї сіла Яна, по один бік Льоха, по інший — Миха, який був за старшого. Миха підніс руку, і всі затихли.

— Скажіть, будь ласка, — звернувся він до пані, — чи є у вас із собою який-небудь документ? Ну, паспорт або ще якесь інше посвідчення особи?

— А з якого дива я повинна… — почала жінка, але Миха не дуже ввічливо перебив її.

— Тоді запитань більше нема… Льохо, викликай міліцію!

— Стривайте! Заждіть… Ну, чому ви так відразу…

— А тому! — Миха грізно глянув на жінку. — Ось її тато, — він вказав на Яну, — вже кілька днів сидить у камері попереднього ув’язнення… Яночко, скільки сидить?

— З п’ятниці… — схвильовано відповіла дівчинка.

— Чуєте? З п’ятниці! У в’язниці! І знаєте, за що?

Присутні неголосно, але грізно загули. Жінка злякано озирнулася.

— Знаєте? — сердито повторив запитання Миха і відразу ж сам відповів: — За те, що подарував доньці два ось таких папірці. — Миха тицьнув пальцем на фальшиву купюру, яка лежала на столі. — І один з них виявився фальшивкою. Точнісінько такий самий! Я повто рюю запитання: у вас є з собою який-небудь документ?

Жінка мовчки відкрила сумочку і дістала ведійське посвідчення.

— Ось, — поклала на стіл.

Льоха взяв посвідчення і голосно прочитав:

— Людмила Григорівна Верхогляд, Горобинівка, вулиця Інтернаціональна, будинок 139, к вартира 17. Настю, перепиши, щоб не забути…

Настя переписала дані з посвідчення і віддала його Михові, той передав його власниці, промовивши вже спокійним тоном:

— Людмило Григорівно, ви, будь ласка, на пас не гнівайтесь, давайте просто поговоримо.

Кинувши права в сумочку, Верхогляд подивилася на Льоху, потім на Миху і на знак згоди кивнула. Мабуть, Михові слова про те, що Янин тато сидить у в’язниці, все-таки справили на неї належне враження.

— Розкажіть, будь ласка, звідки у вас з’явилась оця купюра? — запитав Миха, взявши зі столу горезвісні гроші.

— Щиро кажучи, не знаю.

— Тобто? — здивувався Льоха. — Ви не знаєте, звідки у вас з’являються гроші?

— Ви не так мене зрозуміли, — вперше за весь час усміхнулася Людмила Григорівна, — просто, коли я брала в банкоматі гроші, він мені видав чотири п’ятисотенні. Ось я й міняла їх у магазинах. У якому саме мені ці двісті гривень підсунули, я не знаю…

— А ви запам’ятали, у яких магазинах міняли? — тут-таки запитав Миха.

— Звичайно! Отже, так… У «Госптоварах» я купувала пральний порошок і шампунь. У «Продтоварах» їхній знаменитий оселедець… Там продавець ще й бурчала на мене… Каже, де я на всіх решти наберуся. А я їй…

— Ви про магазини, будь ласка, — Настя відвела погляд від зошита, у який старанно записувала назви магазинів.

— Далі… Ага! У магазині «Подарунки»…

— Це навпроти кафе «Генштаб»?

— Так. Племінниці на день народження купила…

— Байдуже, що…

— Зрозуміла. І в торговому центрі. Олію купувала… все… — завершила Верхогляд й запитала: — А ви що, своє розслідування ведете?

— А ви що, накажете сидіти склавши руки, поки мій тато в тюрмі скніє? — з викликом запитала Яна.

— Просто розкривати злочини, пов’язані з грошима, — дуже складна справа.

— А ви звідки знаєте? — підозріливо запитав Миколка Гасисвітло.

— Я економіст. Між іншим, доцент кафедри грошового обігу в економічному університеті.

— Он як… — здивовано пробурмотів Миха. — На ловця і звір біжить…

— Гроші постійно обертаються… їх багато, ними користуються всі, тому й складна це справа — розкрити подібний злочин.

— Це я вже зрозумів, — погодився Миха. — Отже, так, Людмило Григорівно, ви йдіть у своїх справах. Але, якщо можна, номер свого мобільного залиште. Настя запротоколює! Ви вже вибачте, раптом що, ми вас потривожимо…

І Іісля того, як жінка пішла, на якусь мить біля козлячого столика запанувала тиша. Усі переварювали щойно почуте.

— Гаси світло… Усі розповзаються в різні боки, наче зграя переляканих тарганів…

— Так-таки-так, — погодився Льоха, стукаючи пальцями по столу.

— Пропоную почати з маленьких магазинів, — запропонувала Настя. — В «Подарунках» усього два продавці.

— А в «Продтоварах» чотири, я вчора там був, — додав Миколка, — вони теж самі гроші беруть.

— А в «Госптоварах» — одна каса, — додав Юрка Філімон.

— А в торговому центрі — тих кас повно!

— А як ми ці магазини перевірятимемо? — запитала Настя.

Запитання було слушним. І справді, як можна перевіряти продавців або касирів? Як можна встановити, чи це вони розповсюджують підроблені купюри? Невже, у всіх розмінювати п ятсотгривневі купюри? А де їх набрати?

— Добре, народ, розходьмося. Мені треба трохи подумати, — запропонував Миха.

Інших пропозицій не було, тому всі потихеньку почали розходитись, і невдовзі біля козлячого столика зосталися тільки четверо: Миха, Льоха та Настя з Яною. У Яни в очах забриніли сльози:

— Михо, як же так?.. Чому?.. А тато?..

— Яночко, спокійно. Просто в цій ситуації досить нас чотирьох. Льохо, скажи, будь ласка, якщо ти зустрінеш на вулиці того шульгу, ти його впізнаєш?

— Мабуть, ні. Я ж його в обличчя не бачив. Але зріст, хода, а, головне, те, що він шульга, я запам’ятав. Тобто, ти

1 ... 9 10 11 ... 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Державна справа. Справа №9, Олександр Юрійович Есаулов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Державна справа. Справа №9, Олександр Юрійович Есаулов"