Читати книгу - "Кохати суворо заборонено, Олекса Чорна"

Можливо, якби я не була так засмучена, все було б інакше.

Але я мчала до Пересмішника, не розбираючи дороги. І була така зайнята своїми думками, що далеко не відразу зрозуміла - я щосили втискаю в стіну кнопку німого дзвінка. Але як тільки я здивовано опустила руку, щоб постукати, двері відчинилися від першого ж мого дотику.

Сказати, що я злякалася, - це не сказати нічого. Абсолютно не думаючи, що роблю, я влетіла всередину, не чекаючи на запрошення, кинулася через зал, не дивлячись під ноги... І зупинилася.

На підлозі лежала зім’ята, явно скинута поспіхом, чорно-біла сукня. За розкладом у Пересмішника цього тижня не було сеансів із Лялечкою.

На мить мені здалося, що кімната, як і все моє життя, тріщить по швах.

Буде мені наука – не варто заходити без запрошення. Хоча, мабуть, мені взагалі не варто було приходити…

І я повернулася, щоб піти, але раптом почула своє ім'я.

- Це все через неї? Через твою Ясочку?

Спокусливий низький голос Лялечки долинав зі спальні. Я не збиралася підслуховувати, просто підняла очі і помітила, що двері в спальню прочинені. Крізь вузьку щілину між нею і одвірком виднілося застигле плече Пересмішника.

Пауза затягувалася.

- Я тисячу разів казав, що вона тут ні до чого, - стомлено відповів він нарешті. - Давай змінимо тему.

Лялечка хмикнула.

- Ти думаєш, я зовсім сліпа? Вона в тебе закохалася, так?

Пролунало якесь шарудіння, плече зникло з поля зору, до мого слуху долинуло важке зітхання Пересмішника.

- Що це змінює?

- Значить, я мала рацію. Втім, це було нескладно - вона прикидається, як дитина. Що, її ти теж відправив до Бешкетника? І довго ти збираєшся все це продовжувати? Чи не думав, що це ризик? Тебе можуть розкрити. Нас можуть розкрити.

- До чого тут ми?

- Ти ще не зрозумів? Ще не відчув за цей час, до чого призводять такі стосунки? Енергія, спрямована на партнера, нікуди не дівається. Вона не розчиняється у повітрі, не йде в порожнечу. Вона дозволяє творити немислиме…

- А то я не знаю, - невдоволено вставив Пересмішник.

- І як ти гадаєш, що зробить Шико, коли зрозуміє, що ти знаєш?

Цього разу пауза була ще більшою.

- У тебе є пропозиції?

- Так, – безапеляційно заявила Лялечка. – Не прикривай її. Вона видасть себе рано чи пізно, якщо тільки ще не видала, - останнє було сказано таким тоном, що в мене не залишилося сумнівів щодо того, хто на мене доніс. - Якщо ти не робитимеш дурниць, обійдешся малою кров'ю.

- Ти просто довбана егоїстка…

- Так. Така сама, як і ти. Ти це знаєш не гірше за мене. Саме тому ми ідеальна пара.

У полі мого зору раптово з'явилася оголена Лялечка. Ніколи раніше я не бачила її такою справжньою: її рухи набули притаманної всьому живому неправильності, на блідих щоках з'явився рум'янець, а погляд, вперше на моїй пам'яті, був спрямований на співрозмовника.

Я повинна була піти. Повинна була піти відразу, але я продовжувала стояти там, як прикута, дивлячись перед собою і не вірячи своїм очам.

І лише коли Пересмішник у пориві пристрасті притиснув Лялечку до себе, а їхні тіла спалахнули чистим світлом, поглинаючи енергію, що звільнилася, я знайшла в собі сили відвернутися. І тільки тепер виявила, що вже давно ковтаю сльози гіркоти та розчарування.

Вони кохають одне одного.

Звичайно, якби я була трохи уважнішою, я зрозуміла б це давно. Натяки, погляди, що перетиналися ніби ненароком, випадкові доторки. Діалоги, справжній зміст яких був зрозумілий лише двом. Але я дивилася тільки на Пересмішника, нічого не помічаючи і не бажаючи розуміти.

Дурепа, яка ж я дурепа…

Я не пам’ятаю, як дійшла до дому.

Отямилася тільки тоді, коли сповзла безсила по стіні на підлогу у власній квартирі. Чомусь з усіх моїх проблем, яких тепер явно вистачало, те, що я дізналася за останні півгодини, здавалося найгіршим.

В Пересмішника є пара. І вона була у нього весь час. А я просто смішне і дурне дівча, що не вміє приховувати свої емоції. Він все знав, все бачив, а кохав іншу…

Стоп.

Від думки, що промайнула в голові, аж сльози висохли.

Він кохав іншу… Чи кохав насправді?

Так вже сталось, що з усіх жінок на світі, з усіх генераторок Пересмішник вибрав ту єдину, яка має здатність закохувати в себе. Чи його почуття справжні?

Я згадала їхню розмову і подумала, що я б ніколи, ніколи так не говорила з людиною, яку кохаю.

Думаючи про це і все одразу, я ривком піднялася на ноги і стала намотувати кола по кімнаті.

Якщо Пересмішник дійсно її кохає, то я не маю права втручатись. А якщо це вплив Лялечки, то я просто мушу йому сказати! Якби ж знати напевно…

Насправді, спосіб існує. Мені потрібний індикатор. Є тільки одна проблема. Ці прилади не тільки неймовірно дорогі (а з мей в мене зараз… тимчасові труднощі), вони ще й незаконні. А це вже не штраф і не звільнення. Це в’язниця.