Читати книгу - "Кав'ярня моєї бабусі, Вікторія Грош (Rouce)"

Ранок почався майже як вчора, ось тільки мене підганяла Мар’яна. Їй дуже хочеться швидше опинитись у кав’ярні. Вона встала о пів на восьму та почала збиратись. Моя сестра взагалі допитлива, все її цікавить. Іноді це бісить, як ось зараз, бо якщо їй цікаво та вона не отримає найближчим часом це, то буде ходити та нудити. І вона до речі молодша за мене на рік. Наші з нею батьки... це окрема та болюча тема. Мама після народження Мар’яни майже зразу померла від передозування наркотиків. Вона їх вживала й до вагітності, а можливо й під час неї, хтозна, адже я була маленькою та не пам’ятаю, що тоді було. А тато нас покинув після того, як мама завагітніла Мар’яною. Тож нас виховувала бабуся, тому то ми й проводили весь час у кав’ярні. Але наше дитинство минуло добре, немає на що скаржитись.

О дев’ятій за нами зайшов Валька, ми з ним пішли в кав’ярню. Мар’яна йшла швидко та нас ще й підганяла. І ось так й хотілося запитати її “Куди ти поперед батька в пекло?” Я відчинила кав’ярню, сестра зайшла першою та почала оглядати приміщення.

— Тут наче все ожило — сказала з усмішкою вона — ви добре постарались.

— Картину домалювати треба.

— А через п’ятнадцять хвилин привезуть нові меблі.

— А куди старі поділись?

— Викинули — коротко сказала я — вони старі були... так, я розумію, чому воно так, але вони вже своє давно відслужили.

— Зрозуміло, а де ти кажеш вхід у підвал? — ми підійшли до того місця, я показала сестрі де знаходиться вхід.

— Я й не думала, що тут щось є.

— Я теж.

— Так, дівчата — Валька сплеснув у долоні два рази — досить базікати. Працюємо далі, бо незабаром відкриття, а у нас тільки половина зроблена — відкриття дійсно вже скоро, а саме менше, ніж через тиждень. Тепер з допомогою Мар’яни ремонт піде швидше, принаймні я сподіваюсь на це. Я продовжила малювати картину вже сама, бо до дверей кав’ярні приїхала машина з меблями. Ми замовили столики, стільці та три дивани. Диванчики будуть стояти біля каміна. Ми камін не прибирали, бо з ним більше затишку та й кав’ярня так й проситься аби цей камін був. Валентин з Мар’яною пішли приймати ці меблі, а я тільки чула як вони почали розмовляти про мої стосунки з Валькою.

— То ви знову разом?

— Так. Ми з Євою знову разом.

— Вона тобі подобається?

— Що за запитання? Я її кохаю. А, що ревнуєш?

— Є трохи... чесно, ти мені подобався, коли зустрічався з Євою ще тоді.

— А зараз?

— Зараз у мене є хлопець... хоча і ревність досі є — додала вона після довгої паузи — я повернулась назад та побачила, що у сестри щічки покрились рум’янцем, вона якраз занесла два чергових стільці в кав’ярню — але я рада, що у вас все добре — додала вона.

За декілька годин кав’ярня була краще облаштована. Картина намальована, де повинні стояти меблі ми вирішили, навіть декілька порозставляли. Поставили диванчики, але вони ще накриті плівкою, аби випадково не забрудились. Ми подумали, що найкраще зняти цю всю плівку саме в день відкриття. Завтра ми вирішили зробити новорічну атмосферу в кав’ярні, а саме поставити ялинку, прикраси повісити по типу гірлянд та багато чого іншого. А зараз вже йдемо у підвал, аби Мар’яна заспокоїлась, адже їй дуже кортить побувати там, де я спершу не хотіла опинитись замкненою у ньому. Ми спустились у підвал з ліхтариками, я не розумію, як Валька увімкнув світло, але тоді воно реально якось само собою увімкнулось. Тож ми зі світлом тільки ліхтариків пішли гуляти по підвалу. Сестра роздивлялась навкруги, їй все було дуже цікавим. Коли ж ми повернули у сторону, де стоять шафи, то Мар’яна пришвидшила темп. Вона підбігла до шаф та почала відчиняти дверцята тих шаф, у які ми не заглядали. І в них також щось лежало. Знову якісь старі папірці та журнали, а також фотоальбом. Валька його відкрив, у ньому були фото перших власників кав’ярні та їх дітей. Хто є хто з синів зрозуміти було важко, а ось донька у них одна, тому очевидно, що це Софія. Так красива дівчина була. А в журналі була біографія кожного з членів родини. Навіщо вони це все писали, я не розумію. Але це дуже цікаво про них дізнатися більше.

— Ого, як цікаво — сказала сестра та почала гортати журнал. І ми зрозуміли хто є хто на фото, маю на увазі з синів, бо на диво там були фото. Всі хлопці були красивими. Особливо красивим був Василь. А Софія просто красуня, вона на фото виглядає як справжня леді.

— Треба зробити куточок, де буде все про перших власників кав’ярні. Як вам така ідея?

— Було б цікаво — сказала усміхаючись, Мар’яна. При світлі ліхтарика все одно було видно її усмішку. Тож ми вирішили взяти фотографії та біографії, щоб зробити копії, бо оригінали краще зберегти.

Тепер власник кав’ярні навпроти буде дійсно лікті кусати, коли прийде та побачить нашу кав’ярню, він же обіцяв прийти. Тож хочу вже швидше побачити його обличчя.

Прочитавши все можливе, що там було, ми піднялись на верх так само як й спускались. Сьогодні нас ніхто не замкнув. Ми швиденько пішли робити копії фото та робити сайт для кав’ярні, який досі не зробили. Мар’яна сказала, що вона зробить сайт, бо знається на цьому. І це правда, вона на цьому добре знається.

Вечір. Мар’яна швидко зробила половину того, що треба зробити. У нашої кав’ярні з’явився сайт, де є такі вкладки як “Історія кав’ярні”, “Меню”, “Свята”, “Фотографії” та про відкриття. У цьому розділі написано “Відкриття кав’ярні “Аромат затишку” буде о 19:00 31 грудня. Будемо раді бачити кожного”. А також новорічне меню та майстер-клас від Мар’яни. Вона добре робить імбирне печиво, рецептом якого вона із задоволенням поділиться та навчить інших, то захоче навчитись його робити. А я з Валькою та бабусею будемо за стійкою баристи.

Тож наша кав’ярня буде мати чудовий вигляд не тільки в середині, але й на зовні, бо при вході ми також прикрасимо все. Сподіваюсь, що все буде добре, що свято вдасться про інше я думати не хочу. А свято буде вже через три дні.