Читати книгу - "Кав'ярня моєї бабусі, Вікторія Грош (Rouce)"

Новий Рік.

День відкриття.

Сьогодні цей самий день — день відкриття. Ми прокинулись з сестрою о шостій ранку, коли за вікном ще темно привели себе до ладу та пішли у кав’ярню. Сьогодні у нас багато справ, сестра захотіла, щоб ми з самого ранку саме у кав’ярні на кухні спекли штруделі. Чому саме у кав’ярні? Тому що, ми подумали, що краще їх не нести з дому по холоду.

Так, ми пробували зробити штрудель і він таки вийшов смачним. Тож ми вже на сто відсотків впевнені, що це наша коронна страва. На яку ціна сьогодні буде велика, але я думаю, що все одно захочуть спробувати цей штрудель.

Вчора ми закінчили облаштування нашої кав’ярні. Зробили куточок, де можна почитати про історію та перших власників кав’ярні, які й відчинили її. Також є куточок, де можна посидіти біля каміна. І звісно ж що стійка баристи вже повністю облаштована на два місця. Також біля вікна зробили просторе місце, де сестра та бабуся будуть проводити майстерклас. Також ми зробили, як на мене, круту штуку. Ми замовили, щоб нам одну з фотографій намалювали на плівці. Яку вчора ввечері поклеїли на вхідні двері, які у нас скляні. Це виглядає дуже красиво. На цій фотографії Марія сидить на кріслі, а біля неї стоїть Федір. А ще прикрасили вхід з вулиці. А саме поставили невеличку ялинку та повісили гірлянди, які будуть світитися весь час.

Ми з Мар’яною прийшли у кав’ярню та зразу пішли на кухню, щоб готувати нашу коронну страву. Знаючи наш темп, то готувати ми будемо довго, хоча сьогодні треба робити все швидко.

— А коли Валька повинен прийти? — запитала сестра.

— О першій. Він привезе все що потрібно на своїй автівці, бо в руках по снігу все нести важкувато буде.

— Він з бабусею приїде?

— Думаю, що так.

— Ось й добре. Хоч не буде йти, бо снігу багато — сказала сестра та почала робити тісто, а я тим часом почала робити начинку.

Вечір. О першій приїхали коханий та бабуся. Вони привезли все, що ми приготували дома. За годину до відкриття коханий почав робити глінтвейн, а ми все розставляли на прилавок. І ось вже відкриття. Біля кав’ярні навпроти ходять люди, тому привернути їх увагу не було складностей. І до нас почали приходити відвідувачі. До сестри підійшли три дівчини, видно, що вони студентки, тож Мар’яна почала їм проводити майстерклас. Ми ж з Валентином стоїмо за прилавком. До нас теж підійшли люди та почали замовляти їжу та напої, що було не аби як приємно.

І раптом у кав’ярню прийшов власник кав’ярні “Pasión del Café”.

— Доброго вечора. Я бачу що ви активно уводите від мене відвідувачів.

— А ви думали, що буде якось інакше? — запитала я.

— В принципі... ні — сказав після паузи чоловік.

— Ви будете, щось замовляти? Якщо ні, то дайте іншим можливість замовляти їжу.

— Буду. Дайте мені вашу коронну страву та еспресо.

Я поклала на тарілку штрудель, а Валька тим часом зробив еспресо. Чоловік заплатив та відійшов у сторону, а до нас підійшли наступні відвідувачі. І вони не закінчувались, що добре. Значить виручка у нас сьогодні буде велика. Біля Мар’яни та бабусі людей теж менше не ставало. Бабуся сказала, що хоче працювати з Мар’яною, а не стояти осторонь за прилавком, тому що місця всього два.

За декілька хвилин до нас знову підійшов власник кав’ярні навпроти.

— Повинен визнати, що ваша страва дуже смачна. А, що то у кутку на столі під склом лежить?

— То куточок історії нашої кав’ярні.

— Ну, піду подивлюсь — сказав чоловік та пішов у ту сторону, де до речі також були люди. Я подумати не могла, що реклама яку зробив Валька спрацювала на ура. І так проходить цей вечір.

О другій ночі ми зачинили нашу кав’ярню, що й людей поменшало та й Новий Рік вже почався. Бабуся та Мар’яна пішли додому. А я з Валькою ще вирішили погуляти бульваром. На вулиці морозець та й сніг йде, але нам просто захотілось пройтись.

— Який же хороший вечір був.

— Так, свято вдалось. І поміть, навіть, власник тої кав’ярні оцінив штрудель.

— Це точно. А коли наступний раз відчиняємо кав’ярню?

— Другого січня о восьмій ранку та працюємо до восьмої.

— Тобто дванадцять годин?

— Угу, але це з понеділка по п’ятницю. В суботу з дев’ятої до сьомої. А в неділю невеличкий відпочинок, адже кав’ярня не буде працювати.

— Сподіваюсь, що цей графік ніколи не зміниться — сказав коханий.

— Я теж на це сподіваюсь — я усміхнулась та подивилась на Вальку.

— А ти бачила скільки людей прийшли на майстерклас?

— Так, багато. Мар’яні дуже сподобалось це... і бабусі також. У неї усмішка з обличчя не сходила і ні на мить, що дуже добре. За ці два тижні поки я дома, то вперше таке побачила.

— Її усміхнену?

— Так.

Загалом ми з Валентином розмовляли про те, що у кав’ярні з’явилось друге дихання, так би мовити. І все ж не дарма ми старалися робили ремонт та все таке інше. Кав’ярня знову ожила і це дуже приємно. Тепер ми з Мар’яною постараємось, щоб кав’ярня працювала як завжди та у неї буде завжди той затишок який ми пам’ятаємо з дитинства.

Валька зупинився та подивився на мене усміхаючись. Такий погляд означав, що зараз щось відбудеться особливе, бо кожного разу як він на мене так дивився, то щось саме таке й було.

— Єво, я розумію, що ми тільки два тижні як зустрілися та наші почуття знову з’явилися, але якщо я тебе не запитаю про це зараз, то буду шкодувати про це — я стою, дивлюсь на нього, а у думках у мене одне питання “Він, що зараз зробить мені пропозицію?”

— Що саме запитати? — він дістав зі своєї кишені якусь коробочку і я зрозуміла, що саме це питання про яке я думала він мені його задасть.

— Ти станеш моєю дружиною? — я дивлюсь на цього чоловіка з карими очима, які через темряву стали ще чорніше, ніж є насправді та бачу у них ті блискітки, які я вже бачу кожен день. І я не задумаюсь над відповіддю, бо знаю, що йому сказати.