Читати книгу - "Моя гуцулія, Артур Сіренко"

Рід Шкрібляків – давній гуцульський рід. Колись володів землями в долині Черемошу та на оточуючих горах біля нинішніх сіл Устеріки, Розтоки, Черетів, Голови, Гринява, а також біля Жєб’є, біля Косова та на Покутті. Резиденція голови роду колись була в селі Біла Річка, потім в селищі Старі Кути. Символом роду здавна була квітка шовкової косиці – едельвейсу. Гасло роду: «Все минає». Основний колір вишиванок – чорний. Є легенда про замок роду Шкрібляків, який нібито колись стояв на горі Лелькова, що біля села Устеріки і був резиденцією ватажка роду Шкрібляків, але на це немає ніяких доказів. Навіть самі Шкрібляки про то мовчать. На горі Лелькова немає навіть слідів замку, який нібито там стояв і був спалений під час сутичок з родом Гаджугів у 831 році. 

Згідно легенд та історичних переказів роду Шкірбляків рід походить від якогось володаря стад коней, що жив на горі Шкрібля в часи правління князя карпів Будимира ІІ Довговолосого (222 - 239). Що то за гора, де вона розташована не знають навіть самі Шкрібляки. Хоча була колись думка, що так називалась колись гора Писаний Камінь, але це більш ніж сумнівно. 

Рід Шкрібляків не згадується ні в «Книзі чорного сонця», що була складена 361 року, де ватажки карпатських родів ставили свої родові знаки під присягою князю білих хорватів Боєславу І Сильна Рука (340 - 366), ні навіть в більш пізніх літописах, ні навіть в «Книзі страшного суду», що датується 1350 роком, де записані гуцульські роди і їх землі для визначення податків королю Польші. Тому багато істориків, в тому числі й Войцех Замойський (1754 – 1830) писали, що рід Шкрібляків на Гуцульщині зайшлий. Але це неправда. Шкрібляки не були в горах зайдами – вони належали до так званий родів-відмовників, які після підкорення Карпат і племен бастардів та карпів білими хорватами відмовились присягати князю. Проте відносини роду Шкрібляків з князями білих хорватів не завжди були ворожими. Рід Шкрібляків був в свій час могутнім родом в долині Черемошу та на Покутті і князі білих хорватів хотіли знайти з ними порозуміння і укласти спілку, що, зрештою, і було зроблено.  Син ватажка роду Шкрібляків Зореслава Чорна Ріка Будимир Шкрібляк одружився з дочкою князі білих хорватів Любомира VІІ Золотослова (660 - 664) Миловидою Золотокосою. З того часу рід Шкрібляків постійно стверджував, що їх ватажки мають законне право на корону білих хорватів і навіть претендували на трон, коли право на корону було сумнівним. Князі білих хорватів пам’ятали про це і намагалися знайти підтримку серед гуцульських родів, опираючись в першу чергу на рід Шкрібляків – досить авторитетний рід, особливо на Покутті. Князь білих хорватів Світозар І Залізний (671 - 695) дарував ватажку роду Шкрібляків титули боярин Замагори та газда Греготу. Ці титули викликали в гуцулів несприйняття і нерозуміння – Шкрібляки ніколи не володіли земля ні на Замагорі, ні на Греготі. «Де Шкрібляки, а де Замагора!» - обурювались старі люди.  

Одним із відомих ватажків роду Шкрібляків був Доброслав Шкрібляк (663 – 745) – син Будимира Шкрібляка та княжни білих хорватів Миловиди Золотокосої. Оскільки він був родичем князів білих хорватів, він ввійшов до Таємної Ради князя Світозара І Залізного у 689 році. У 694 році він був послом білих хорватів до полян, уклав з ними військову спілку і домовився про одруження княжича білих хорватів Станимира (майбутнього князя Станимира І Вовка) з княжною полян Любомирою. За успішну місію він був нагороджений спадковою посадою хранителя корони білих хорватів та каштеляна замку Білого Сонця, що стояв на горі Лебедин біля нинішніх Шешорів і був офіційною резиденцією князя білих хорватів в Карпатах. Ватажки роду Шкрібляків досі з гордістю носять ці спадкові звання, хоча ні корони білих хорватів давно не існує, і навіть забули легенди про те де і куди вона поділася, і від замку Білого Сонця не лишилося навіть сліду. Князь Станимир І Вовк вважав ватажка роду Шкрібляків – Доброслава Шкрібляка своєю правою рукою. Саме йому він доручив захищати карпатські перевали під час його походу сумісно з полянами, тиверцями та уличами на хозарів та їх союзників – торків та аварів 703 року. Під час походу паннонські авари – союзники хозарів та торків могли напасти на землі білих хорватів через перевали, що вони власне і зробили. Доброслав Шкрібляк зі своїми загонами вщент розбив аварів на перевалах, а потім наздогнав їх відступаючі загони і знищив до ноги на берегах Тиси. Хоча подальші дії Доброслава були незрозумілими. Замість того, щоб користуючись перемогою напасти на землі аварів в Паннонії, він відступив назад до Карпатських перевалів, навіть не лишивши залоги на в долині Тиси, хоча вся вона тепер була під його владаю, аж до рівнини Сахат. Завдяки цій його нерішучості агонізуючий Аварський каганат проіснував ще 93 роки, а міг би бути знищений ще тоді. Але ці перемоги не мали належного впливу на подальші події. Похід Станимира Вовка на хозар і торків був невдалим – військо коаліції мало важку поразку в битві на Темній Воді, князь білих хорватів Станимир І Вовк у битві загинув. На трон білих хорватів бояри посадили (не без участі Шкрібляків) малолітнього князя Володислава І Високу Смереку. Доброслав Шкрібляк очолив опікунську раду бояр і фактично узурпував владу в князівстві білих хорватів – Білій Хорватії. Князь майже 10 років був його слухняною маріонеткою. Проти Доброслава постійно плелися змови з боку бояр, в першу чергу незадоволені його владою були роди Гаджуг, Потяків, Рибчуків та Кінчуків. Змова вилилась у повстання, яке Доброславу Шкрібляку не вдалося придушити і він змушений був тікати і шукати притулку в уличів. У вигнанні він перебував до 717 року, потім був помилуваний князем, що на той час звільнився від впливу бояр і став сильним володарем, землі і титули Доброславу були повернені. Але такої влади в Карпатах рід Шкрібляків уже не мав, хоча входив у найближче оточення князів Світозара ІІ Тура (720 - 733) та Володислава ІІ Ведмедя (733 - 745). Загинув Доброслав Шкрібляк будучи вже повжного віку під час боярської змови, коли Володислав ІІ Ведмідь був вбитий разом зі своїм оточенням у замку Білого Сонця 13 липня 745 року. На трон зійшов брат князя Будислав І Вогненний (745 - 761), що теж до роду Шкрібляків теж ставився прихильно.