Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Гора між нами 📚 - Українською

Читати книгу - "Гора між нами"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гора між нами" автора Чарльз Мартін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 81
Перейти на сторінку:
На треку стояли перешкоди, і ти рушила, легко перестрибуючи їх усі. Земля під тобою здіймалася та опускалась, але це мовби ніяк не впливало на твої рухи. Абсолютна концентрація. Однак твоє обличчя — воно наче не брало у цьому участі. І я знову щось пробубонів, а мій товариш ляснув мене по потилиці.

— Навіть не мрій про неї, — мовив Скотт.

— Що?

— Рейчел Гант — у тебе жодних шансів.

— Це ж чого?

— Усе просто. Нейт Келсі.

Довелося відвести погляд від твоєї спини. Перед очима виник образ Нейта — півзахисник футбольної команди без жодного натяку на шию. Уже три роки утримує рекорд із тиску лежачи. Тим часом ти добігла до кінця поля та зникла у жіночій роздягальні.

— Ще побачимо, хто кого.

Знову ляпас.

— Хлопче, та тебе треба лікареві показати.

Шкода, що він не показав.

Дружина тренера працювала у приймальні декана[19] — вона завжди мені допомагала, так що я попросив у неї твій розклад. Щойно я його проглянув, як у мене з’явилося неймовірно сильне бажання узяти інший факультатив. Мого куратора переконати було непросто.

— Що ти хочеш вивчати?

— Латинську мову.

— Навіщо?

— Мені подобається, як люди розмовляють латиною.

— Люди не розмовляють латиною відтоді, як упав Рим.

— А він що, впав?

— Бене.

— Ну, я вважаю, що ми дарма забули цю прекрасну мову. Настали часи для відродження латини!

— Як її звати?

— Рейчел Гант.

— А що, не міг одразу сказати? — І він підписав мені факультатив.

— Наступного разу казатиму.

— Нехай щастить, хлопче.

— Дякую.

— Слухай, у тебе гарна страховка?

— Так. А чого ви питаєте?

— Ти її хлопця бачив?

Я прийшов у клас, мабуть, першим — щоб подивитись, як ти завітаєш. Добре, що я сидів, бо точно б гепнувся. Ти помітила мене, осміхнулася, підійшла та поклала свої книжки за парту ліворуч. Просто поруч зі мною. А відтак повернулася та простягла руку:

— Я Рейчел.

— Привіт! — Ну, може, я не з першого разу чітко відповів.

Пам’ятаю, я дивився у твої очі й думав, що ще ніколи не бачив такої зелені. Вони були великі та круглі — я згадав Каа з «Мауглі», коли той гіпнотизував мавп.

— Ти Бен Пейн, — мовила ти.

Мені аж щелепа впала, і я лише кивнув. У коридорі за твоєю спиною один з моїх товаришів по команді вже помирав зі сміху.

— Ти мене знаєш?

— Тебе всі знають.

— Усі?..

— Ти ж неймовірно швидко бігаєш, це всі знають.

Може, батько був не такий вже й поганий.

Ти осміхнулася — може, хотіла ще щось сказати, але передумала та розвернулася.

— Що? — тільки й міг вимовити я.

— Тобі ніхто не казав, що в тебе приємний голос? — усміхнулася ти.

Я торкнувся горла та октав на вісім вище від звичайного писнув:

— Ніхто, — потім відкашлявся, — ні, ніхто, — додав я вже нижче.

Ти розкрила зошит і почала гортати сторінки, закинувши ногу на ногу.

— Ну тоді я скажу. Він у тебе… теплий.

Решту навчального року ми з тобою були «друзями», бо я ніяк не міг зібрати докупи свої сама-знаєш-щойця й запросити тебе на побачення. Не забуваймо також про містера Голова-без-шиї, який міг запросто розірвати мене навпіл. Якби наздогнав.

На початку наступного року якось я зустрів тебе перед уроками — ми зіткнулися в коридорі, коли ти виходила з дівчачої роздягальні. Волосся в тебе було мокре після душу. На лобі — глибока зморшка, очі звужені.

— Гей, щось сталося? — спитав я.

Ти відвернулася та пішла до виходу, геть зі школи. Я встиг помітити, що очі в тебе заплакані, а кулаки міцно стиснуті.

— Нічого! — кинула ти через плече.

Я наздогнав тебе, узяв твій рюкзак, і ми разом пішли на стадіон.

— Може, розповіси, що сталося?

— Моя швидкість не росте! — вигукнула ти в розпачі.

— Хочеш, я допоможу?

— Хіба можеш? — наморщила ти ніс.

— Ну, можу. Принаймні вважаю, що можу. Він, — я махнув рукою в бік кабінету тренера команди з кросу, — точно не може. Якби міг, уже б давно сказав тобі.

— Можна подумати, ти знаєш більше за нього! — Тебе нелегко було переконати.

Я тільки кивнув.

— І що ж це тоді?

— Справа у твоїх руках. Надто багато рухів убік і замало вперед. А ще, — я вказав на твій стегновий згинальний м’яз, — ти надто скута отут. Через це в тебе короткий крок. Так, ти рухаєшся прудко, але треба збільшити крок. П’ять сантиметрів — і ти помітиш відмінність.

Ти так засмутилася, наче я сказав, що форма тобі не личить і ти в ній здаєшся товстою.

— Що, правда?

Я знов кивнув і почав озиратися, шукаючи твого бойфренда. Узагалі та наша розмова була, мабуть, найдовшою розмовою на людях.

1 ... 9 10 11 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гора між нами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гора між нами"