Читати книгу - "Принцеса тіней, Ірина Бондарчук"

Чоловік у чорному посміхнувся.

— Я хочу, щоб ти стала тим, ким ти є насправді.

Еліана заплющила очі.

Вона пригадала кожен момент, коли відчувала, що щось у ній було інакше.

Коли тіні реагували на її емоції.

Коли сни здавалися більш реальними, ніж дійсність.

Коли вона чула голоси, яких не мало бути.

І тепер, коли вона стояла перед людиною, яка називала себе її справжнім батьком, пазли почали складатися.

Її мати померла, рятуючи її.

Її король ніколи не називав її своєю дочкою прямо.

Її магія була забороненою.

Істина вдарила в неї з холодною неминучістю.

Вона була не просто принцесою.

Вона була тим, кого боялися.

Тим, кого хотіли знищити.

Очі Еліани розплющилися, і на мить у них спалахнуло золоте сяйво.

— Я не твоя.

Чоловік у чорному не змінив виразу обличчя.

— Ні?

— Ні.

Її голос був твердим, і це вперше вона відчувала абсолютну впевненість у собі.

Рейвен зробив крок ближче.

— Еліано…

Вона не відвела погляду від чоловіка, який називав себе її батьком.

— Я не буду твоїм знаряддям. Я не твоя зброя.

— Але ти моя кров.

Вона вдихнула, а потім з викликом відповіла:

— Кров не визначає, хто я є.

Темрява навколо затремтіла, ніби щось у самому просторі почало змінюватися.

Чоловік у чорному більше не усміхався.

Він простягнув руку, і в його долоні зародилася чорна блискавка.

— Тоді доведи.

Усе навколо вибухнуло світлом і тінню, коли їхні сили зійшлися.

Це був початок кінця.