Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

–Познайомлю тебе з Віллом. Не знаю, як потім, але зараз він рішуче налаштований одружитися. Уже бачу нас у білих фраках.

Я намагалася вичавити посмішку, але вичавились зрадницькі сльози з очей.

–Ну, ти чого, лялечко?

Брендон поставив склянку на стіл і міцно обійняв мене.

– Я така дурна.– зітхнула я в його плече.

–Моя мила, я розумію.

–А я його любила. А він...

–Виродок він, лялечко. Викинь його з голови.

–А я йому будинок спалила.

Брендон припинив гладити мене по спині, і уважно втупився в мої очі, ніби не розуміючи я жартую чи ні.

–Ти серйозно? – він розреготався. –Та, тягни пляшку побільше, наша лялечка – Джек–підривник.

–Донечко, ти серйозно спалила йому будинок? – Монті сів поруч, схвильовано дивлячись на мене.

Я потерла око кулаком, змастивши стрілку і кивнула.

–Так, Брендоне, з трьох до десяти Джекі була в нас, ти зрозумів? –Брендон кивнув. – Потрібно забезпечити тобі алібі. Перший кого звинуватить Енді будеш ти. Як ти його палила? Зовні чи зсередини? Тебе хто–небудь бачив? – допитував мене розхвилюваний Монті.

–Я ввімкнула газ і сунула в мікрохвильовку вилку. І підпалила фіранку на кухні.

Монті задумався. Брендон розсміявся, хитаючи головою.

–Непогано. Можливо видадуть за нещасний випадок.

Я відсиділася з ними до другої. Кілька пляшок, і мені навіть почали подобатися мюзикли. Я різко піднялася.

–Я додому.– пробурмотіла я, шукаючи сумку.

–Ні, не треба. Не їдь. – захвилювався Монті. – Ти випила, я не буду спокійний, як ти дісталася. Брендон віджене машину в мій гараж, я постелю тобі в гостьовій спальні.

*Гостьова спальня для Монті, це його спальня. Раз на місяць, він забирав Брендона на канікули, і ми з Веронікою у них гостювали, він спав у вітальні на старій тахті і надавав нам своє ліжко з чистою білизною з бджілками. Він купив цю постіль, коли ми гуляли на ярмарку. Вероніка тоді мріяла стати бджілкою–помічницею, і Монті підтримав її, сказав, коли нам буде сумно, просто приходити, лягати на встелене бджілками ліжко, дивитися мультики на маленькому телевізорі й лопати морозиво. *

Я намагалася вже було відмовити, але Брендон пообіцяв завтра ввечері зводити мене в більярд–клуб. Я не граю в більярд, але дивитися, як спітнілі мужики катають палицею свої кулі площиною, яка не є Велл (так гаразд, це було брудно) – вельми весело.

Мене неабияк хитало, світ пролітав навколо зі швидкістю гоночної тачки, а коли я лежала в ліжку, мене ніби обертало на каруселі. Монті розбудив мене вранці з білими свіжими булочками, аспірином і шахтарським коктейлем. У коледжі я пробула години чотири з половиною, а потім заїхала додому переодягнутися і поїсти. Новий замок поки що тугувато відкривався. Приходячи додому, я перетворювалася на необтесаного мужика–холостяка, знімала шкарпетки, де доводилося, їла біля компа, прямо з каструлі і запивала чай із тортом стопкою текіли. Попри те, що минуло не так і багато часу моєї самотності, я сумувала за сексом. Не звіріла, як підліток від новинок на порн хабі, а скоріше просто сумувала за стандартним розвантаженням. Було б непогано пересмикнути, як будь–який хлопець на якесь лесбі–порно, але я жінка, а для цього просто думки: "чому б і ні" замало, нам настрій, та фантазію подавай, однієї механічної роботи замало буде. Загалом, мені було дуже погано, і я дуже тужила стирчати вдома. Але я була рада, що Брендон і Монті не забували, що я без п'яти хвилин обвинувачена в підпалі, і іноді витягали мене кудись. З ними я не почувалася самотньою. Гаразд, я почувалася не настільки самотньою. Пора б повідомити Лів. Я зайшла у наш чат, що носив назву «Мисливиці на Велл.» І написала повідомлення що маю ВИБУХОВУ новину. Лів погодилась на зустріч, написавши, що достобіса заінтригована.

Коли мені в кінець паршиво, я уявляю, як Енді вимолює в мене вибачення. Або як він зустрічає мене в місті і кусає лікті (буквально.) *Реально, уяви, обрегочешся.* Або уявляю, як я від нього йду, а він скаженіє. Усі ми, дівчата, думаємо про це, коли стається якесь лайно. Коли ми з кимось сваримося, або, коли проявляємо слабкість, а потім прокручуємо в голові, як би слід було вчинити, як би відреагував опонент, усі до єдиної і майже всі брешемо, що не робимо так. Просто визнай.

*Я уявляла, як я складаю речі у валізу, а він пафосно заламує собі руки, і благає мене залишитися.

*Тут сцена, натхненна поганою грою акторів будь–якого телевізійного серіалу з поганим бюджетом, із закадровим сміхом та іншим. О, ще краще – німе кіно. Так–так, ми в чорно–білому фільмі, грає весела музичка клавішних. Він біжить за мною і махає руками, падаючи переді мною на коліна, на екрані напис:

"О, любове моя, зачекай! Немає мені прощення!"

Моя задоволена фізіономія видавлює зловтішну посмішку, я відштовхуюю його, пафосно простягнутою рукою з квіткою:

"Іди геть! Ти мені не потрібен!"

Він закриває долонями обличчя, і продовжує стояти на колінах:

"Адже ми так кохали одне одного!"