Читати книгу - "Афера на двох, Ірен Кларк"

Ліна

Я ніколи не вірила в чудеса. Випадкові порятунки бувають тільки в кіно, а в реальному житті тебе або зраджують, або використовують. Тому коли я опинилася серед цих людей — доброзичливих, теплих, відкритих — у мене першим відчуттям було не полегшення, а підозра.

Я чекала, що за їхньою гостинністю ховається якийсь прихований мотив. Ну, не буває так, щоб незнайомі люди ось так взяли і допомогли. Без вигоди. Без очікувань.

Але чим довше я спостерігала за ними, тим більше розуміла, що вони справді такі. Не ідеальні, не безгрішні, але справжні. Вони сміялися, жартували, сварилися і тут же мирилися. Вони не грали в доброту, вони просто були добрими.

І це мене лякало.

Лякало навіть більше, ніж моє викрадення.

Тому що я не знала, як поводитися з такими людьми. Я звикла, що кожен акт допомоги має свою ціну. А тут ціна була нульовою. Просто тому, що я потрапила в біду.

І найгірше — я відчувала, що починаю їм вірити.

Я бачила, як вони дивляться на мене, як реагують на мою історію. Ніхто не питав: “А може, ти сама винна?” або “А може, тобі це подобається?” Вони просто вирішили, що якщо я в небезпеці, значить, потрібно допомогти.

Це було так… неправильно.

Я звикла вигризати собі дорогу, брехати, обманювати, маніпулювати. А вони просто взяли і підставили мені плече.

Я навіть не знала, як на це реагувати.

__________

Машина м’яко їхала нічним містом, а я сиділа в тиші, дивлячись у вікно.

Я повернула голову і подивилася на нього. Чому він це робить? Чому не скидає мене, як проблему, що випадково з’явилася в його житті? Він же не зобов’язаний.

— Тобі не обов’язково допомагати мені, — сказала я тихо.

Олівер тільки зітхнув і похитав головою:

— Я вже тєбє допомог. Що мнє, тєпєрь бросать?

Його акцент був помітним, трохи кумедним, але зараз мені було не до сміху. Він говорив просто, без зайвих слів, і в цьому було щось… заспокійливе.

Я знову замовкла, опустивши погляд.

Що мені тепер робити?

Я не можу ховатися вічно. Андрій мене не пробачить. Його люди знайдуть мене рано чи пізно, якщо я не вигадаю, як вийти з цієї ситуації.

Втекти за кордон? У мене немає ані грошей, ані документів.

Піти в поліцію? Це смішно. Я бачила таких, як Андрій. Він легко відкупиться. А мене просто зроблять винною.

Єдиний варіант — діяти самій.

Я не була невинною жертвою. Я знала, як брехати, як обманювати, як переконувати людей робити те, що мені потрібно.

Я могла використати свої навички, щоб урятувати себе.

Але спершу мені треба було з’ясувати, що саме знає Андрій. І чому він так злякався, що готовий був одружити мене силою.

Я мимоволі глянула на Олівера.

Він здавався сильним. Він здавався тим, хто не відступає, якщо береться за справу.

Але чи міг я йому довіряти?

Я не знала.

І найстрашніше — я не була впевнена, що не захочу це дізнатися.