Читати книгу - "Клятва на межі світу , Елісса Фенікс"

Дорогою назад Софія намагалася приховати тремтіння в руках. Їй вдалося пройти випробування, але вона не була певна, що це надовго.
Орін мовчав.
Він їхав попереду, його плащ розвивався на вітрі, а жовті очі дивилися вперед, наче він аналізував кожен її рух, кожне слово, кожен подих.
Софія знала: він не відмовився від своїх підозр.
Але тепер у неї був шанс.
Вона повинна відвернути його увагу
Коли вони повернулися в замок, небо вже затягнули важкі хмари. Вітер приносив запах грози, і повітря було наелектризованим, насиченим магією.
Софія піднялася у свої покої, але не встигла навіть перевдягтися, як у двері постукали.
Вона знала, хто це.
Орін увійшов без запрошення, його погляд ковзнув по ній, оцінюючи.
— Що тобі потрібно? — вона схрестила руки на грудях, намагаючись виглядати спокійною.
Він зачинив двері за собою й повільно підійшов ближче.
— Ти граєш у небезпечну гру, Софіє.
Вона відчула, як у неї похололо всередині.
— Про що ти?
Він нахилився ближче, так, що між ними залишалися лічені сантиметри.
— Вівтар не відкинув тебе. Але й не прийняв.
Його голос був м’яким, але кожне слово різало, мов лезо.
— Я не знаю, що ти ховаєш, — продовжив він, — але я дізнаюся.
Софія не відвела погляду.
— І що ти зробиш, коли дізнаєшся?
Тиша.
Його рука повільно простяглася вперед і зупинилася біля її обличчя. Він ніби вагався.
А потім… просто прибрав пасмо її волосся за вухо.
— Подивимося, — прошепотів він.
І вийшов, залишаючи її з вибухом емоцій у грудях.
Софія знала: тепер усе залежало від неї.
Вона мала зробити вибір.
Грати далі чи відкритися?
І що буде небезпечнішим — його підозри чи його почуття?