Читати книгу - "Казка про любов, Ларія Ковальська"

- А як ти сюди потрапив? – Ніка не могла повірити своїм очам, здавалось, що її довгий сон все ще триває.

- Чарусь розбудив мене о п’ятій ранку. По його поведінці, я зрозумів, що сталось щось недобре. Декілька разів він вже мене так будив і щоразу траплялась якась неприємність. Я обійшов кімнати всіх родичів, але всі вони спокійно спали. А потім помітив на ошийнику Чаруся ось цю річ. Це ж твоє?

Роман простягнув долоню, де лежав тоненький срібний браслет Ніки.

- Так, мабуть, вчора, коли я гладила Чаруся, він відчепився.

- Отже, ви вчора бачились з Чарусем?

- Так. Випадково. Він врятував мене. А потім провів додому.

- А потім прийшов до мене і тривожним скавулінням розбудив. І привів мене сюди, прямо до твоїх двері, які були злегка відчинені. Тому я увійшов. Заглянув у спальню і побачив, що ти спокійно спиш. То ж вирішив дочекатись, поки ти встанеш.

- Але ж вчора він мене провів лише до під’їзду!

- Мабуть, запам’ятав твій запах і привів мене сюди.

- Але ж в тебе була перша шлюбна ніч…

- Не було…

- Чому? Ой, вибач! Це не моя справа.

- Я не зміг! – Роман показав безіменний палець правої руки. – Я не зміг на ній одружитись. Я прокинувся цього ранку і зрозумів, що не зможу жити з некоханою. З самого дитинства всі казали, що ми одружимось, бо любими бавитись разом, коли були малі. Вона мені подобалась, але з віком ми ставали зовсім різними. Мені подобалось одне, а їй зовсім інше. Тоді в скелях я готував для неї романтичне побачення. А коли зателефонував і сказав, що чекаю її, вона відповіла, що нічого гіршого я придумати не міг. І не прийшла. Пішла з друзями до нічного клубу.

     Цього ранку я розумів, що ображу її, але вирішив, що далі буде ще гірше. Я купив величезний букет квітів і поїхав до неї, щоб сказати їй, що не зможу одружитись. Я так боявся її сліз та розпачу. А вона лише попросила віддати мені путівку до Хорватії. І сьогодні поїде туди зі своїм другом, який, за її словами, давно їй подобався. Звісно, що моя родина була шокована таким рішенням, та все ж всі поставились до цього з розумінням… А я збирався якось розшукати тебе… І тут мені допоміг Чарусь.

- Він був тоді вночі біля скель.

- Так. Я в цей день не дуже добре почувався і не прослідкував за ним. Весь день провів у своїй кімнаті в будинку батьків. Але чому ти там була так пізно? Це ж небезпечно! Та й минулого разу в грозу, невже ти така безстрашна? Адже тоді в скелях міг бути не я, а якийсь бандит.

- Схоже, що цього разу він таки був там. Якби не Чарусь…

- Жах! Чарусь відчуває де потрібна його допомога. Більше ніколи в житті не відпущу тебе саму гуляти! Звісно, якщо ти дозволиш бути поряд з тобою…

- При умові…

- І якій же?

- Якщо ти вже нарешті дозволиш спробувати цих млинців.

- О! Звичайно! Іноді я люблю покуховарити. А сьогодні це зробив, щоб не нудьгувати. Ти так довго спала.

- Якби я тільки знала, який сюрприз мене чекатиме на кухні, то прокинулася б раніше!

- Ти про млинці?

- І про млинці також…

    За цей день Ніка зробила лише один дзвінок. Вона зателефонувала до Станіслава і попросила звільнити її. А ще сказала, що не може більше з ним зустрічатись.

- Я чекав цього вже давно. Відчував, що справа не у втомі, але ж… Та нестрашно переживу. От тільки де мені знайти таку відповідальну помічницю тепер? – В цей момент Ніці здалось, що вона для Стаса важливіша, як помічниця, а ніж, як його дівчина. І від цього на душі ставало ще легше.

      Роман повіз її за місто.  До себе в будиночок, що височів на пагорбі. Він знаходився по той бік скель. І вікна його спальні виходили на дикий пляж. Невеликий, але дуже красивий двоповерховий будинок. Єдине чого тут не вистачало – вмілої жіночої руки, яка зможе додати тут трішки затишку. Ніка з Романом сиділи за столиком на балконі і милувались заходом сонця над морем. Вони пили шампанське та їли фрукти. Поруч з ними був вірний пес – Чарусь. Сьогодні Ніка забула про всі негаразди. Вона дивилась у очі Романа і бачила там все своє життя. Вона знову пригадала, як їй затишно бути в його обіймах, які ніжні його руки і солодкі вуста. Він обіцяв, що тепер ніколи на залишить її саму, а щодня робитиме її щасливою. Раптом у Ніки почувся сигнал телефона.

- Це мама! Мушу відповісти, бо хвилюватиметься.

- Добре, але недовго, бо я сумуватиму! -  Попросив Роман.

- Обіцяю швиденько! – Сказала Ніка і вийшла у кімнату.

- Ніко, донечко, як у тебе справи? – Почула Ніка рідний голос.

- Мамо, в мене все прекрасно.

- Просто мені недавно зателефонувала Ліна, ну та дівчина, що колись приїжджала до нас із тобою… Та от вона сказала, що в тебе щось негаразд з твоїм хлопцем чи що?

- Мамо у мене найкращий у світі хлопець. І у нас з ним все прекрасно! Скоро я вас із ним познайомлю!

- Його Станіслав звати?