Читати книгу - " «шлюбу не буде. Серце не в курсі.», Feniks oleksij"

— Ооо, Макс! А я думав, ти ще в спортзалі. А це хто?.. — він завмер на місці, побачивши Лайру.

Вона сиділа в об’ємній футболці, з розпущеним вологим волоссям, яке каскадом спадало на плечі. Усміхнулась, злегка кивнувши.

— Добрий вечір. Я Лайра.

— Ем… привіт. Даня, — відповів він, повільно знімаючи навушники. — Ви… знайомі?

— Довга історія, — відказав Макс.

— У тебе… гостя?

— Тимчасово. Ситуація така… гм… трохи незвична.

— Ага, — Даня перевів погляд на Лайру, що вже знову досліджувала ложкою пасту. — Ви з обміну?

— У певному сенсі, — відповіла вона загадково. — Зовсім з іншого місця.

— Круто… — протягнув Даня, обережно сідаючи на край стільця. — А з якого факультету?

— Я більше за стихії, — невинно відповіла вона.

Макс поперхнувся сміхом і відвернувся, наливаючи воду.

— Вибач, вона трохи артистка, — підкинув він, — займається… експериментальним театром.

— Ааа, ясно. — Даня з полегшенням кивнув, хоча все ще виглядав насторожено.

Лайра позіхнула, притулившись до спинки стільця.

— Це був важкий день. Я можу піти в кімнату, так?

— Звісно, — одразу сказав Макс. — Та сама, де рушник.

— Гарна вечеря. І… дякую, — кинула вона, підводячись.

Коли її не стало в кімнаті, Даня знову повернувся до друга.

— Театр, кажеш?.. І вона в тебе просто ось так поселилась?

Макс тільки зітхнув.

Кухня знову затихла. Лише м’яке гудіння холодильника та поодинокі звуки з вулиці.

Макс повільно прибирав зі столу, а Даня сидів навпроти, спостерігаючи.

— Ну… викладай, — нарешті промовив він.

— Що?

— Хто вона. І чому вона говорить, наче з іншої планети.

Макс потер обличчя і сів навпроти.

— Добре. Тільки не смійся.

— Я вже трохи боюсь, але давай.

— Я зустрів її в центрі. Вона була абсолютно дезорієнтована, поводилась дивно. Казала, що з якогось місця, яке називається Аскелія. Що вона… втікала. Я спершу подумав, що це або ролеплей, або їй погано.

— І ти вирішив її прилаштувати до себе?!

— Вона була одна, розгублена, без грошей, без телефону. І… ну блін, подивися на неї. Вона або геніальна акторка, або реально… інша.

— Ага. А ти подумав, що вона з секти?

— Думав. Але потім вона почала говорити про якісь штуки, які… навіть як для фантазії звучали надто щиро. І це не схоже на гру. Розумієш? Вона не лізе у кіч. Вона дійсно думає, що тут усе нове. Вона в туалет пішла, як у священний храм.

— Ну, принаймні чистий.

— Дуже дякую, — хмикнув Макс. — Але мені здається, вона реально не знає, що таке вайфай. Вона здивувалась, коли побачила чайник.

— Добре. А якщо це просто дуже переконлива вистава? Або… вона реально щось пережила і втекла? Ти знаєш, скільки людей з психічними травмами фантазують?

Макс на мить замовк. Погляд його став серйозним.

— Я не знаю. Але вона не небезпечна. І… я хочу з’ясувати, хто вона така. Вона… особлива, знаєш?

— Тобі просто подобається дівчина в твоїй футболці, — буркнув Даня.

— Не заперечую. Але справа не тільки в цьому.

— Ладно. Але я залишаю за собою право встановити приховану камеру.

— Дуже смішно.

— І якщо вона вночі почне викликати духів холодильника — я втікатиму перший.

— Добре. Але холодильник залишиш мені.