Читати книгу - "Любов & Рукавичка, Стейсі Мур"

Мері

Перший день навчання. Хаос, натовпи студентів, викладачі дивляться на нас так, ніби вирішують, хто стане мільйонером, а хто провалить першу ж сесію. Я прокинулася рано, одяглася так, щоб виглядати стильно, але не надто нав’язливо, і, звісно, перше, що зробила після входу в корпус — зайняла місце в першому ряду. Класика.

Через дві години мій мозок вже кричав: "Кави! Негайно!" Тож я вийшла в коридор, щоб знайти нормальну кав’ярню. Не якусь автоматну бурду, а справжню, ароматну каву, яка допоможе пережити залишок дня.

І ось, коли я вже тримала в руках чашку капучино, всесвіт вирішив натиснути на паузу.

Стів

Щойно я зайшов до університету, зрозумів, що більшість людей тут знає, що робить. А потім був я — хлопець, який просто шукає вихід, щоб зникнути після занять. Я не люблю лекції, особливо ранкові, тому, як тільки випала можливість, пішов шукати каву.

План був простий: знайти каву, випити каву, вижити в перший день.

Але доля сказала: "Ха! Гарна спроба!"

Я відчиняю двері кав’ярні і—

БАМ!

Прямо переді мною стоїть дівчина з чашкою капучино. Знайоме обличчя. Очі кліпають, губи трохи відкриті від здивування.

Мері

Я знала це обличчя. Ну, тобто, не те щоб добре знала, але…

— СТІЙ. Це ти? — його голос прорізає шум.

Мій мозок дає збій. Де я його бачила?

— Ти… той хлопець з рукавичкою? — виривається ще до того, як я встигаю подумати.

Стів

Хлопець з рукавичкою? О ні. Тільки не це! Але, якщо подумати, це навіть кумедно.

— Офіційно — Стів, — усміхаюся. — Але "хлопець з рукавичкою" теж непогано звучить.

Вона закочує очі, але куточки її губ смикаються догори. Є контакт.

— То що, ти теж тут навчаєшся? — питає вона, ще раз уважно мене оглядаючи, ніби намагається осмислити абсурдність цієї ситуації.

— Так. Економіка і бізнес. А ти?

— Маркетинг.

Ми мовчимо кілька секунд. Невже світ справді такий маленький?

Мері

Один університет. Одна абсолютно випадкова зустріч. І купа хаосу попереду. Чомусь я відчуваю, що цей хлопець ще принесе мені купу проблем. Або, що більш імовірно, я йому.

Я роблю ковток кави, дивлюся на нього й кажу:

— Ну що ж… Тепер ти не просто "хлопець з рукавичкою". Ти ще й мій конкурент.

Він усміхається, як людина, яка любить виклики. О, цей рік буде цікавим.

Щойно я повернулася до гуртожитку, одразу пішла до Емми — моєї сусідки та ходячої енциклопедії університетських пліток.

— Ти не повіриш, кого я сьогодні зустріла! — майже кричу, влітаючи в кімнату.

Емма, не відриваючись від телефону:

— Того симпатичного баристу з третього поверху?

— Що? Ні! — закочую очі. — Хлопця, який повернув мені рукавичку!

Голова Емми різко злітає вгору.

— Ні. Не може бути. Він тут навчається?

— Ага! Економіка і бізнес! Уявляєш?! Я просто не можу в це повірити!

Емма схрещує руки на грудях і хитає головою.

— Це або доля… або сюжет дешевої романтичної комедії.

Я фиркаю й падаю на ліжко. Це дійсно звучить як щось нереальне.

Стів

— Макс, чувак, ти не повіриш, що щойно сталося! — влітаю в кімнату, розмахуючи руками.

Макс, не відриваючись від ноутбука:

— Ти виграв у лотерею? Бо рівень твого шоку занадто високий для звичайного дня.

Я плюхаюсь на ліжко.

— Дівчина, яку я шукав! Вона навчається в моєму університеті!

Макс піднімає брову.

— Почекай. Ти серйозно її шукав?

— Ну… не те щоб шукав… Але я думав, що вона якась примара! А вона ось, ходить по кампусу, п’є каву й називає мене своїм конкурентом!

Макс сміється.

— Це або доля… або якийсь дивний жарт всесвіту.

Я зітхаю, втупившись у стелю.

— Було б смішно, якби це справді була доля.

Макс кидає в мене подушку.

— Доля чи ні, але тобі краще не облажатися.Начало формыКонец формы