Читати книгу - "Пісок забутих богів, Катя Губська"

Світло від ліхтарів миготіло по стінах давньої зали, в якій застигла тиша була гіршою за крики. У цьому глухому кам’яному серці підземелля ледь відчувалося дихання часу, ніби сама історія чекала, затамувавши подих.

Раптовий рух. Один із людей Кем-Руара, що удавав пораненого серед кам'яних плит, метнувся вперед. Грейсон устиг помітити лише тінь і блиск леза. Він ухилився, рвонувши вбік, але другий нападник уже був поруч.

— Сенн! — вигукнув він, тягнучись до револьвера.

Сенн кинувся на допомогу, та одразу опинився в жорсткій сутичці з озброєним чоловіком. Грейсон тим часом крутився, бився кулаками, ухилявся. Його головна мета — не допустити, щоб хтось доторкнувся до внутрішньої кишені, де був скарабей.

— Вони хочуть амулет! — викрикнув Сенн, затискаючи горлянку супротивника ліктем.

Грейсон відповів ударом коліном у живіт одного з нападників, але другий схопив його ззаду. Коротка боротьба — він вирвався, потягнувся за скарабеєм, та було пізно. Кем-Руар сам підійшов ближче й несподівано вдарив його рукояткою кинджала по зап’ястю.

Скарбей випав із пальців Грейсона, глухо вдарившись об кам’яну підлогу.

— Ні! — пролунав зойк Лейли.

Один із людей Кем-Руара швидко підхопив амулет і, не зупиняючись, передав його хазяїну.

Кем-Руар стояв перед Грейсоном, тепер уже спокійний, немов хижак, що добив здобич. Він обережно розглядав скарабея, що вже лежав у його долоні. З-під ледь приплющених повік він дивився на амулет, немов вивчаючи не просто артефакт, а ключ до вічності.

— Я підозрював, що хтось рано чи пізно знайде його, — мовив Кем-Руар. — Але не очікував, що це будеш ти, Грейсоне. І що він сам тебе обере.

— Не думаю, що він мене обрав, — холодно відповів Грейсон, витираючи кров з губ. — Я просто знайшов його.

Кем-Руар усміхнувся тонко:

— Ніхто просто так не знаходить такі речі. Це не монети на дні кишені. Це — частина шляху.

Грейсон кинув погляд на Лейлу. Її тримали двоє озброєних людей. Очі її блищали — гнівом і страхом одночасно. Сенн, поруч, уже намагався шепотом пояснити, як можна перехитрити охорону, але Грейсон хитнув головою. Треба чекати.

Кем-Руар підійшов до барельєфу на одній із колон, де зображено Осіріса з розпростертими крилами. Він підніс скарабея до каменю — і раптом стіна перед ним засвітилась смарагдовим блиском. На її поверхні з’явився візерунок: коло з трьома знаками в центрі.

— Ось чому я не міг просунутись далі, — промовив Кем-Руар. — Без скарабея шлях закритий. Але тепер...

Він повернувся до людей:

— Заберіть їх і замкніть. Але дівчину залиште. Вона стане гарантією, що Грейсон не викине дурниць.

— Ти тварюко, — прошипів Грейсон, кинувшись уперед, та його одразу вдарили в груди. Повітря вибило з легень. Сенн теж був скручений. Їх відтягли геть, залишивши Лейлу на колінах біля Кем-Руара, а двері до внутрішнього святилища поволі почали розчинятись.