Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— Що-що ми зробили?

— Хто такі спрени? — запитала Ясна.

Такий поворот розмови застав підопічну зненацька, але поруч наставниці вона встигла звикнути до запитань на засипку. І тому, не кваплячись, обміркувала відповідь:

— Ніхто цього достеменно не знає, хоча багато філософів висловлювали різні думки…

— Ні, — урвала її Ясна. — Хто вони?

— Я… — Шаллан звела очі на двійко спренів вітру, що проносилися в повітрі вгорі. Вони скидалися на крихітні осяйні стрічки, які м’яко світилися, танцюючи одна навколо одної. — Вони — живі ідеї.

Принцеса рвучко обернулася до неї.

Шаллан аж підскочила:

— Що таке? Я помиляюся?

— Ні, маєш рацію, — відказала наставниця і примружила очі. — Я сильно підозрюю, що спрени — елементи Царства пізнання, які просочилися у фізичну реальність. Вони — поняття, які набули фрагментарного одушевлення: певне, завдяки людському втручанню.

Уяви собі гнівливого чоловіка і згадай, як його друзі та родичі інколи починають говорити про гнів як про дещо окреме від нього — на того, мовляв, «находить» або в ньому «прокидається звір». Людині властиво персоніфікувати, чи то пак уособлювати: ми ж бо говоримо про вітер так, наче його наділено волею.

Спрени — це ідеї, що постали з колективного людського досвіду й відтак якимось чином ожили. Гадесмар — їхня вотчина: саме там це відбувається вперше. Хоча створили його ми, та надали йому подоби — вони. Там спрени живуть, і там владарюють у власних містах.

— У містах?

— Так, — відказала наставниця, знову переводячи погляд на океан. Вона мала стривожений вигляд. — Спрени неймовірно розмаїті. Одні не поступаються розумом людям і засновують міста. А інші просто пливуть за течією, мов риби.

Шаллан кивнула. Насправді вона мало що могла збагнути, але не хотіла, щоб Ясна замовкла. Саме таких знань їй було й треба, саме такої інформації й кортіло.

— Це якось пов’язано з вашими відкриттями — ну, тими, щодо паршменів і Спустошувачів?

— Цього я поки не з’ясувала. Спрени не завжди відверті. Або, буває, не знають. А інколи не довіряють мені через нашу прадавню зраду.

Шаллан, спохмурнівши, не зводила очей із наставниці.

— Зраду?

— Вони згадують про неї в розмовах зі мною, — мовила принцеса, — але не хочуть казати, про що саме йдеться. Ми порушили якусь обіцянку й тим страшенно образили їх. Гадаю, дехто з них міг через це загинути — хоча як може загинути поняття, навіть не питай. — Ясна обернулася до Шаллан з урочистим виразом на обличчі. — Я розумію, що таке приголомшує. Але тобі доведеться все це засвоїти, якщо ти збираєшся допомагати мені. Не передумала?

— А в мене є вибір?

Краєчки Ясниних вуст розтягнулися в усмішці.

— Сумніваюся. Ти Душезаклинаєш самотужки, без допомоги фабріала — а отже, ти така сама, як я.

Шаллан вдивлялася у воду. Така сама, як Ясна. Що це означало? Чому…

Аж раптом дівчина заціпеніла, кліпаючи очима. На мить у неї виникло враження, неначе вона бачить перед собою той самий візерунок, що й раніше, — такі ж рельєфні виступи, як і на аркуші паперу. Цього разу він привидівся їй у воді, де неможливим чином утворився на поверхні хвилі.

— Ваша Світлосте, — сказала підопічна, торкнувшись пальцями плеча наставниці. — Гадаю, я тільки-но бачила щось у воді. Якийсь кутастий візерунок із ліній, схожий на лабіринт.

— Покажи мені де.

— На одній із хвиль, але досі ми її проминули. Проте я, здається, бачила його й раніше — на одному з власних малюнків. А це щось важливе?

— Ще б пак. Маю визнати, що збіги, пов’язані з нашим знайомством, лякають мене — і то напрочуд сильно.

— Ваша Світлосте?

— Це їхня робота: вони привели тебе до мене, — відказала Ясна. — І, схоже, досі наглядають за тобою. Тож ні, Шаллан, — вибору в тебе більше немає. Повертається старе, і нічого доброго я в цьому не бачу. Йдеться про самозбереження: спрени відчувають загрозу, яка насувається, а тому апелюють до нас. Тепер ми маємо зосередити увагу на Розколотих рівнинах і залишках Урітіру. Ти дуже-дуже довго не зможеш побачити свою батьківщину.

Підопічна мовчки кивнула.

— Це непокоїть тебе, — зауважила наставниця.

— Так, Ваша Світлосте. Моя родина…

Шаллан почувалася зрадницею щодо братів, чий добробут залежав від неї. Вона написала їм, у загальних рисах пояснивши, що була змушена повернути Ясні вкрадений Душезаклинач — а та тепер потребувала у своїй роботі її допомоги.

Відповідь Балата була по-своєму схвальною: він, мовляв, радіє, що принаймні одна з них уникла долі, яка насувалася на їхній Дім, оскільки решта — троє братів і Балатова наречена — були, на його думку, приречені.

Можливо, й так: їх-бо зімнуть не тільки батькові борги, а й та історія з несправним фабріалом. Адже люди, що дали його небіжчикові, вимагали повернути Душезаклинач.

Але Шаллан, на жаль, була переконана, що найважливіше — це дослідження Ясни. Незабаром мали повернутися Спустошувачі: адже йшлося не про якусь примарну загрозу з дитячих казок — вони століттями жили поміж людей. Тихі, сумирні трударі-паршмени — бездоганні слуги й раби — насправді виявилися руйнівниками.

І відвернути катастрофу їхнього повернення стало для неї навіть важливішим обов’язком, аніж урятувати братів. Хоча визнати це все одно було боляче.

Наставниця вивчала її поглядом.

— Що ж до твоєї родини, Шаллан, то я вжила певних заходів.

— Заходів? — перепитала дівчина, беручи Ясну за руку. — Ви допомогли моїм братам?

— Певною мірою, — відказала принцеса. — Підозрюю, що грішми цієї проблеми насправді не вирішити, хоча я й веліла, щоб твоїм родичам надіслали невеличкий подарунок від мене. Судячи з твоїх слів, ваші родинні негаразди мають дві причини: по-перше, Примарокровні хочуть повернути свій фабріал — котрий ви зламали, — а по-друге, ваш Дім по вуха в боргах і не має союзників.

Ясна простягла підопічній аркуш паперу й повела далі:

— Ось телестилеграма розмови, яку я мала з матір’ю цього ранку.

Шаллан пробігла очима по тексту, зауваживши Яснине пояснення щодо несправного Душезаклинача й прохання допомогти.

«Таке трапляється частіше, ніж ти гадаєш, — відписала Навані. — Найімовірніше, поломка пов’язана зі зміщенням гнізд самоцвітів. Привези мені той пристрій, і ми поглянемо, що з ним».

— Моя мати — видатна фабріалірка, — пояснила принцеса. — Гадаю, в неї вийде полагодити твій Душезаклинач. Тож ми надішлемо його твоїм братам, а ті — повернуть власникам.

— І ви дозволите мені це зробити? — не повірила власним вухам Шаллан.

Протягом їхнього плавання вона обережно випитувала інформацію про ту секту, сподіваючись збагнути батька і його мотиви. Але наставниця запевняла, наче знає про них дуже мало, за винятком того, що їм потрібні результати її досліджень і заради цього Примарокровні ладні вбивати.

— Я не надто хотіла б, щоб вони отримали доступ до такого цінного пристрою, але просто зараз мені нíколи захищати твою родину безпосередньо, — мовила Ясна. — А тому такий вихід видається прийнятним — за умови, що твої брати ще трішки протримаються. Якщо подітися буде нікуди, порадь