Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— Так, але вони не надворі.

— Зазвичай так і буває з приміщеннями.

— Я просиділа в чотирьох стінах більшість життя.

— І маєш просидіти значно довше, якщо збираєшся стати вченою.

Шаллан закусила губу, чекаючи наказу спуститися вниз. Проте його з якогось дива не пролунало. Ясна махнула капітанові Тозбеку підійти, і той, догідливо знявши шапчину, зробив, як веліли.

— Так, Ваша Світлосте?

— Я б хотіла ще одне таке… сидіння, — сказала принцеса, вказавши поглядом на місце Шаллан.

Тозбек миттю розпорядився, щоб один із матросів принайтовив поряд і другий ящик. А доки це відбувалося, наставниця жестом звеліла Шаллан передати їй зроблені замальовки. Ясна оглянула етюд, що зображав сантида, а відтак визирнула за борт.

— Не дивно, що моряки здійняли стільки шуму.

— Ваша Світлосте, ця добра прикмета віщує вам вдалу подорож, чи не так? — промовив матрос, який прив’язував ящика.

— Не відмовлюся від жодного належного мені везіння, Нангелю Елторве, — відказала принцеса. — Дякую за сидіння.

Моряк незграбно вклонився й пішов.

— Ви маєте їх за дурних марновірів, — тихо промовила Шаллан, дивлячись матросові вслід.

— Висновуючи з того, що я встигла побачити, ці моряки знайшли собі життєву мету й тепер просто насолоджуються процесом, — відповіла наставниця і поглянула на інший малюнок. — Багато хто бере від життя куди менше. В капітана Тозбека добра команда. Ти вчинила мудро, звернувши мою увагу на цей корабель.

Підопічна всміхнулася:

— Ви не відповіли на моє запитання.

— А ти жодних запитань і не ставила, — відрізала закид принцеса. — Шаллан, ці замальовки надзвичайно вправні, але хіба ти не мала б читати?

— Я… мені складно було зосередитись.

— І ти піднялася на палубу малювати напівголих молодиків за роботою, гадаючи, наче це посприяє твоїй концентрації?

Ясна зупинила увагу на одному з аркушів у стосі етюдів, і Шаллан зашарілася, але терпляче сиділа й чекала — батьковими стараннями цього вона навчилася як слід — доки наставниця не розвернула намальованого до художниці. Йшлося, звісно, про ескіз Гадесмару.

— Ти ж не порушила мою заборону зазирати в те царство знову?

— Ні, Ваша Світлосте. Я зобразила його по пам’яті за результатами свого першого… ляпсусу.

Ясна опустила аркуш, і Шаллан начебто помітила у виразі обличчя наставниці натяк на певний внутрішній порух. Вона що, засумнівалася, чи можна вірити її слову?

— Той досвід, як я розумію, не дає тобі спокою? — спитала принцеса.

— Так, Ваша Світлосте.

— Тоді, гадаю, мені варто тобі дещо пояснити.

— Справді? Ви це зробите?

— А що в цьому такого дивного?

— Ну, це начебто серйозна інформація, — відказала Шаллан. — Ви так рішуче заборонили мені… От я й подумала, що відомості про те місце секретні або принаймні не з тих, які можна довірити дівчині мого віку.

Ясна хмикнула.

— Життя навчило мене, що через відмову пояснювати мó́лоді таємниці та схильна потрапляти в халепу не менше, а більше. Твоє експериментаторство — живий доказ, що ти й так уже влізла в усе це наосліп (як — нехай стане тобі відомо — і я свого часу). Я з болісного досвіду знаю, яким небезпечним може бути Гадесмар. Тож тримаючи тебе в невіданні, саме я буду винна, якщо ти накладеш там життям.

— Тож якби я запитала раніше — вже тут, на борту — ви пояснили б мені?

— Мабуть, ні, — зізналася Ясна. — Я мала перевірити, наскільки ти ладна коритися. Цього разу.

Шаллан знітилася, притлумлюючи в собі потяг вказати на те, що коли вона була старанною та слухняною підопічною, наставниця і близько не розкривала їй стільки секретів, як нині.

— То що воно за… місце таке?

— Це не місце в справжньому розумінні — в тому сенсі, що в ньому ми зазвичай уявляємо перебування де-небудь, — відказала принцеса. — Гадесмар усюди довкола нас — просто тут і тепер. Усе суще в певній формі існує як там, так і тут.

Шаллан насупилася.

— Щось я не…

Ясна здійняла вказівного пальця — мовляв, помовч і не перебивай.

— Усе суще містить три компоненти — душу, тіло й розум. Місце, яке ти бачила, Гадесмар, називають Царством пізнання — вотчиною розуму. Усе видиме довкола нас — це фізична реальність. Її можна помацати, побачити, почути. Так-бо сприймає світ твоє матеріальне тіло. А Гадесмар — це те, як сприймає світ твоє (неусвідомлюване) когнітивне «я». Контактуючи з цим царством крізь свої приховані чуття, ти переживаєш інтуїтивні осяяння й плекаєш надії. Схоже, в такий самий спосіб ти, Шаллан, і твориш мистецтво.

Ніс корабля, розтинаючи вал, зметнув фонтан бризок, і Шаллан, витираючи краплю солоної води зі щоки, намагалася осмислити щойно почуте від Ясни.

— Для мене це замало не абракадабра, Ваша Світлосте.

— Ще б пак, — відказала наставниця. — Я досліджую Царство пізнання вже шість років, але й досі знаю не набагато більше, ніж на початку. Доведеться мені супроводити тебе в Гадесмар кілька разів, доки ти бодай трішки збагнеш істинну значущість того місця.

Від такої перспективи жінка скривилася. Шаллан завжди дивувало, коли та виявляла емоції. Почуття були чимось збагненним, людським — а уявний образ Ясни Холін у голові дівчини був майже божественним. Хоча, коли подумати, хіба не дивний погляд на затяту атеїстку?

— А втім, що я верзу, — повела далі Ясна. — Моє невігластво виказують мої ж власні слова. Я сказала тобі, наче Гадесмар — не «місце», й одразу назвала його саме так. Веду річ про відвідання, хоча сама говорила, що Царство пізнання — всюди довкола нас. Нам просто бракує потрібних термінів для такої розмови. Спробуймо змінити підхід.

Принцеса підвелася, і Шаллан поспішила за нею. Обидві рушили вздовж корабельного поручня, відчуваючи, як під ногами хитається палуба. Матроси давали Ясні дорогу, складаючи короткий уклін: в їхніх очах вона заслуговувала не меншої шани, аніж сам король. І як вона цього досягала? Як у неї виходило керувати оточенням, не роблячи на позір анічогісінько?

— Поглянь у воду, — звеліла наставниця, коли вони дійшли до носової частини. — Що ти бачиш?

Шаллан спинилася коло поручня й уважно глянула на сині води внизу, які, спінюючись, розбивалися об форштевень. Звідси, з носа корабля, їй було видно глибину валів — неосяжний простір, що тягнувся не тільки вшир, а й углиб.

— Я бачу вічність, — відповіла підопічна.

— Слова художниці, — промовила Ясна. — Наш корабель проходить над глибинами, про котрі ми не знаємо. Під цими хвилями лежить метушливий, сум’ятливий, невидимий світ.

Узявшись за поручень як відкритою, так і схованою в рукав — «захищеною» — долонями, принцеса, нахилившись, визирнула за борт. Не на глибини чи далеку землю, що мріла на обрії хоч із півночі, хоч із півдня — вона дивилася на схід: туди, звідки з’являлися бурі.

— Шаллан, — промовила наставниця, — є цілий світ, що з нього людський розум усього лише хапає по верхах. Світ глибокодумності. Світ,