Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» 📚 - Українською

Читати книгу - "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»"

737
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»" автора Фенні Флегг. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 81
Перейти на сторінку:
десять тому, коли Ед почав зустрічатися з жінкою, з якою разом працював у страховій компанії, Евелін записалась до групи під назвою «Довершена жінка». То була спроба врятувати свій шлюб. Не те щоб вона так сильно любила Еда, та все ж любила достатньо і втратити не хотіла. І що, власне, їй лишалось робити? Вона прожила з ним не менше, ніж із рідними батьками. Члени групи вірили, що жінки здатні віднайти цілковите щастя, якщо, в свою чергу, покладуть життя на те, аби зробити щасливими чоловіків.

Лідерка групи сповістила, що всі багаті й успішні в кар’єрному плані жінки, які здаються такими щасливими, насправді жахливо самотні, нещасні й потайки заздрять їхнім радісним християнським домівкам.

Довелося напружити фантазію, аби уявити, що Барбара Волтерс[8] хотіла б усе покинути заради Еда Кауча, але Евелін докладала найбільших зусиль. Хоч вона й не була релігійною людиною, їй, звісно, було приємно знати, що Біблія підтримує її готовність стелитися під ноги чоловікові. Хіба святий апостол Павло не казав, що жінки не мають зазіхати на владу над чоловіками, але зберігати мовчання?

Тож сподіваючись, що вона на правильному шляху, Евелін почала втілювати план «Десять кроків до повного щастя». Вона спробувала крок номер один і зустріла Еда біля вхідних дверей оголена, загорнувшись у харчову плівку. Але Ед лише злякався: він заскочив у будинок і захряснув двері. «Господи Ісусе, Евелін! Ти що, з глузду з’їхала? А якби це був не я, а газетяр!»

Тож вона ніколи не зважилася на крок номер два: заявитися до нього на роботу в костюмі повії.

Утім, дуже скоро лідерка їхньої групи Надин Фінґергатт отримала розлучення і мала піти працювати, тож їхня група, так би мовити, накрилася. За деякий час Ед припинив бачитися з тією жінкою і життя владналося само собою.

Пізніше, усе ще в пошуках щастя, вона спробувала долучитися що Центру жіночої громадськості. Їй подобались речі, які вони відстоюють, але потайки Евелін бажала, аби ці дами хоч трохи фарбували губи та голили ноги. Вона єдина серед них була при повному макіяжі, у колготах і сережках. Спочатку їй хотілося бути серед них, та після того, як одна з жінок запропонувала за тиждень принести дзеркальце, аби дослідити свої вагіни, Евелін більше не повернулася.

Ед казав, що всі ті жінки — не більш як збіговисько невдоволених старих дів, занадто потворних, щоб знайти собі мужика. Ось і вона — надто знуджена презентаціями пластикового посуду й надто злякана, щоб зазирнути у власну піхву.

Того вечора, як вони з Едом ішли на їхню тридцяту зустріч випускників, Евелін сподівалася, що там знайдеться хтось, кому можна відкрити душу. Але решта жінок були так само збентежені, як і вона, і трималися ближче до чоловіків та напоїв, аби не загубитися. Їхнє покоління ніби сиділо на паркані, не знаючи, в який бік зіскочити.

Після зустрічі вона годинами сиділа, перебираючи свої шкільні фотографії. Вона стала їздити по місцях, де жила колись, знову і знову.

Від Еда не було жодної допомоги. Останнім часом він дедалі частіше поводився, як його батько, намагаючись триматися, як належало, на його думку, голові родини. З роками він дужче замикався у собі. У суботу Ед годинами тинявся на самоті навколо торгівельного центру «Все для дому», шукаючи чогось, а чого — він і сам не знав. Він їздив на полювання, рибалив, дивився свій футбол, як і решта чоловіків, — та жінка починала підозрювати, що він теж лише грає свою роль.

Евелін зазирала в порожній ріжок від морозива й гадала, куди поділася усміхнена дівчина зі шкільних фотографій.

«Вімз віклі»

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

2 листопада 1932 р.

У місті відкрито свинарський клуб

За підтримки Служби розвитку Алабами було сформовано місцевий свинарський клуб. Хто бажає дізнатися більше, телефонуйте додому місіс Берті Вік. Берта каже, що міс Зула Гайт з Кіттрела в Північній Кароліні лише за сім днів заробила чистокровну китайську свиню з родоводом, і, за словами Берти, ви здатні зробити так само, якщо докладете трохи кмітливості. Вона стверджує, що володіння чистокровною свинею — ознака винятковості вас і вашої громади, що відкриває шлях до заможності. Це забезпечить вам надійний прибуток на все життя, аж до того часу, коли вас наздожене старість.

Іджі щойно принесла до кафе своє новомодне радіо «Фліко» й запрошує всіх охочих послухати «Еймос та Енді» чи будь-яку іншу програму. Замовляти при цьому їжу не обов’язково. Іджі каже, звук чудовий, особливо вночі.

До речі, ніхто не знає, як позбутися собачих слідів на цементі? Якщо знаєте, зателефонуйте мені чи заходьте до поштового відділення і розкажіть.

Дот Вімз

Будинок престарілих «Трояндова тераса»

Стара траса Монтґомері. Бірмінгем, Алабама

12 січня 1986 р.

Евелін розкрила сумочку й дала місіс Тредґуд бутерброд із гострим плавленим сиром — один із тих, що принесла з дому, загорнувши у вощений папір.

Місіс Тредґуд була в захваті.

— О, дякую вам! Я люблю смачний бутерброд із гострим сиром. Насправді я люблю все, що має приємний колір. Вам не здається, що плавлений сир має приємний колір? Він такий «сирний». Я також люблю червоний перець і колись любила зацукровані яблука, але більше не можу їх їсти через мої зуби. Якщо так подумати, мені подобається все червоне.

На хвилину вона замислилася.

— У нас була руда курка на ім’я Сестричка, і щоразу, виходячи на задній двір, я казала: «Сестричко, не смій дзьобати мої пальці, дівчинко, інакше я тебе з кнелями підсмажу». І вона піднімала голівку та відходила від мене вбік. Вона дзьобала будь-кого, окрім мене й мого малюка, Альберта. Ми так і не змогли з’їсти ту курочку, навіть під час Великої депресії. Вона померла від старості. Коли я потраплю до раю, за всіма моїми близькими, я сподіваюся, що Сестричка і єнот Розумник будуть там. Я знаю, що стара Сипсі точно на мене чекатиме.

Звідки була родом Сипсі, я навіть гадки не маю… Ніколи не знаєш, звідки походять негри. Їй було близько десяти чи одинадцяти років, коли вона почала працювати у матінки Тредґуд. Вона прийшла з Трутвілля, негритянських кварталів по той бік залізниці, і сказала, що її звуть Сипсі Піві й вона шукає роботу. І мама просто залишила її в нас. Вона допомагала виростити всіх дітей Тредґудів.

Сипсі була худа, мініатюрна жіночка, до того ж дуже кумедна. Трималась усіх тих вічних негритянських забобонів. Її мати була рабинею, і вона, як смерті, боялася бути зуроченою. Розповідала мамі, як її сусідка в Трутвіллі щоночі сипала заклятий жовтий порошок якомусь чоловікові в чобіт, і через це в того все відмовило. Але

1 ... 9 10 11 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»"