Читати книгу - "Урфін Джюс і його дерев'яні солдати"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Військо зупинилось далеко від мурів міста. Урфін Джюс розтирав плече і сердито лаяв генерала за боягузтво, а той виправдовувався тим, що його тяжко поранено, й обмацував розбиту палісандрову голову.
— Ви ж бо теж відступили, повелителю, — правив Лан Пірот.
— Ну й довбня, — обурився Урфін Джюс. — Я вашу голову залатаю, відполірую, і вона буде, мов новенька, а коли мені голову проб'ють — то це смерть.
— А що таке смерть?
— Тьфу!
Урфін не став більше розмовляти з генералом. Справа закінчилась тим, що у всьому звинуватили солдатів і на них посипались удари кийків.
На ще один. приступ армія не відважилася, табір розбили якомога далі від муру.
Почалась облога міста. Двічі або тричі дерев'яні солдати наближались до муру і щоразу відступали, тільки-но на них починало сипатися каміння з муру.
Здавалося, облога триватиме нескінченно довго. Та в обороні міста виявилися слабкі місця. По-перше, припинився підвіз харчів, мешканці могли протриматься своїми запасами ще кілька днів, а коли почнеться голод, вони збаламутяться й зажадають здати місто. По-друге, Діна Гіора і Фараманта, єдиних захисників міських воріт, може здолати втома, вороги скористаються цим і раптово оволодіють містом.
Усе це збагнув Страшило своїм мудрим мозком. І вжив належних заходів. Оскільки серед придворних і городян не знайшлося вірних йому людей, він сам переселився до будки Фараманта. Це принесло чималу користь першої ж ночі.
Страшило відпустив стомлених Фараманта і Діна Гіора спочивати, а сам сів на стіні й дивився у поле своїми безсонними намальованими очима. І помітив, що в таборі Урфіна почалась підготовка до штурму міста.
Не чуючи за муром ніякого руху, вороги почали непомітно скрадатися до воріт. Вони несли ломи, сокири, захоплені на найближчих фермах. Страшило розбуркав Діна Гіора і Фараманта, на голови нападників полетіло каміння, й армія Урфіна Джюса знову відступила.
Обійнявши своїми пухкими руками вірних помічників, Страшило міркував уголос:
— Якби я був на місці Урфіна Джюса, то наказав би своїм солдатам захищати голови від каміння дерев'яними щитами. Певен — вони так і зроблять. Прикриваючись щитами, вони можуть сміливо штурмувати браму.
— Як же ж нам тоді бути, правителю? — запитав Дін Гіор.
— Ці дерев'яні люди повинні боятися того ж, чого боюсь і я, — задумливо мовив Страшило, — а саме: вогню. А тому слід заготувати чимало соломи і тримати напоготові сірники.
Здогадка Страшила Мудрого підтвердилася. Десь опівночі розпочався новий наступ. Солдати Урфіна Джюса підкрадались до муру, тримаючи над головами половинки воріт, знятих на фермах. І тут на них полетіли оберемки палаючої соломи. Дерев'яні солдати вже раз потерпіли від води, бо не знали, що це таке. Про вогонь вони також не мали уявлення: доки Урфін Джюс їх майстрував, він дуже боявся пожежі й навіть не розпалював печі у своєму будинку. Тепер ця обережність обернулась проти нього.
Палаюча солома падала на землю, на щити, якими прикривались дуболоми. А вони з цікавістю споглядали це небачене видовище. Язики вогню у нічній темряві здавались їм дивовижними яскравими квітами, що виростали з надзвичайною швидкістю. Дуболоми й гадки не мали захищатися від вогню. Навпаки, деякі з них простягали до полум'я руки і, не відчуваючи болю, з дурнуватим виглядом спостерігали, як горять у них на кінчиках пальців червоні квіти. Кілька дерев'яних людей вже палали, розповсюджуючи задушливий запах горілої фарби…
Урфін Джюс бачив; його армії загрожує щось жахливіше, аніж пригоди на річці. Але що було діяти? Води поряд не було.
Вихід підказав Гуамоко.
— Закидати землею! — гукнув він розгубленому Урфіну.
Першим до справи взявся Топотун. Збивши з ніг капрала, у котрого горіла голова, ведмідь став гребти землю могутніми лапами і засипати нею полум'я. Потім і самі дуболоми зрозуміли небезпеку й стали сахатися палаючої соломи.
Армія відступила від брами міста з великими втратами. У кількох дуболомів так обгоріли голови, що їх довелося замінити новими. В інших повипадали очі, обгоріли вуха, а багато хто втратив пальці…
— Ех, дуболоми, дуболоми! — зітхав завойовник. — Усім ви гожі: сильні, хоробрі, невтомні… Аби ще розуму хоч трохи більше!
Але чого немає, того немає!
Урфін Джюс зрозумів, що Смарагдове місто можна взяти лише змором. Зрозумів це і Страшило. Він зібрав військову раду, у якій брала участь і Кагги-Карр.
Були висловлені різні думки. Дін Гіор і Фарамант запропонували ще раз звернутися до жителів міста і спробувати умовити їх, щоб вони теж стали на захист своєї свободи. Кагги-Карр вважала, що з цього нічого не вийде, а що робити — не знала.
Страшило думав так напружено, що з голови в нього повилазили голки і шпильки, й вона стала схожа на їжака з металевими колючками. Він сказав:
— Урфін Джюс привів з собою багато солдатів, але вони дерев'яні. Мій друг Дроворуб, правитель країни Мигунів, один. Проте він залізний. Залізо не рубають деревом, а дерево рубають залізом. Отже, залізо міцніше за дерево, і якщо Залізний Дроворуб вчасно прибуде нам на допомогу, він розіб'є дерев'яну армію Урфіна.
— Пр-р-равильно! — погодилась ворона.
Зважаючи на те, що лише Кагги-Карр могла швидко й безпечно досягти повітрям Жовтої країни, її й відправили по допомогу. Вона полетіла швидко, пообіцявши ніде не затримуватись, щоб швидше повернутися з Залізним Дроворубом.
ЗРАДА
инув день, другий.Захисники пильно охороняли ворота, й Урфін Джюс став нервувати.
І тоді йому спав на думку підступний план, про який не міг здогадатись навіть мудрий Страшило.
Вночі, відійшовши від воріт, Урфін перекинув через мур свого улюбленця, зубатого дерев'яного клоуна, звелівши йому таке:
— Що б там не було, знайди серед городян-зрадника, який відчинив би нам ворота. Пообіцяй йому в нагороду, що я поставлю його своїм головним розпорядником, подарую купу золота, що… Одне слово, обіцяй що завгодно, а потім подивимось.
Дерев'яний клоун, перелетівши через мур, вдало впав на квіткову клумбу. Вибравшись із неї, він, ніби пацюк, почав шастати темними вулицями. У першому будинку, куди він пробрався через прочинені двері, знайшов лише немічного дідугана й бабцю. Це йому не підходило, і він подався далі. З іншого будинку долинули уривки розмови через відчинене вікно.
— Сором… треба було… на допомогу… була б зброя…
Клоун зрозумів, що й це не його клієнти.
Так він поминув чимало будинків, і нарешті з одного
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Урфін Джюс і його дерев'яні солдати», після закриття браузера.