Читати книгу - "Помаранчева дівчинка"

Одного разу я сказав учительці, що в музиці Бетговена поєдналися рай та пекло. Вона аж рота роззявила від несподіванки. І сказала, що я влучив у самісіньку ціль! А потім розповіла цікаву історію. «Місячною» назвав сонату не Бетговен. У нього вона називалася Соната ciss moll, opus 21, № 2, з підзаголовком «Sonata quasi una Fantasia», що означає «соната-фантазія». Учителька музики вважала, що ця соната надто зловісна, аби називати її «місячною». А ще вона сказала, що угорський композитор Ференц Ліст охрестив другу частину твору «квіткою поміж двома безоднями». Сам би я, напевно, назвав сонату «потішною ляльковою виставою поміж двома трагедіями».

Але я писав, що мені зовсім нескладно зрозуміти, як важко підступитися з розмовою до дівчини, яка впала в око. Щиро зізнаюся у певному власному досвіді, адже й у мене є своя «курочка в курнику», чи, радше, в музичній школі.

Щопонеділка, від шостої до сьомої вечора, я маю уроки музики. Водночас урок гри на скрипці має одна дівчинка, може, на рік чи два молодша за мене. Ось вона й упала мені в око. Нам часто трапляється по п’ять-десять хвилин сидіти удвох у фойє школи, чекаючи початку занять. Ми майже не розмовляємо, але кілька тижнів тому вона мене запитала, котра година, а наступного тижня — знову. Я зауважив, що надворі ллє як з відра, і футляр її скрипки намок. Мушу визнати, далі в розмові ми не просунулися. Дівчинка відмовчувалася, то й я не смів нав’язувати їй бесіди. Можливо, вона гордувала мною, дивлячись, мов на якусь блоху. Хоча, можна було й припустити, що я їй подобаюся, просто вона соромлива не менш, ніж я. Уявлення не маю, де вона мешкає, зате знаю, як її звуть — Ісабелле. Довідався зі списку учнів-скрипалів.

Ми взяли собі за звичку чим раз раніше приходити на заняття. Минулого понеділка просиділи у фойє майже чверть години. Просто сидимо удвох. Німі, мов устриці. А потім розходимося по класах на свій урок. Іноді я собі уявляю, як дівчинка нишком прокрадається до мого класу, де я сиджу за фортепіано й виконую «Місячну сонату», і, вражена моєю грою, сама починає акомпанувати мені на скрипці. Такого ніколи не трапиться, це вже мій витвір фантазії. А спричинилося до його появи, мабуть, те, що я ніколи в очі не бачив її скрипки. І ніколи не чув її гри.

Хтозна, може в неї у футлярі не скрипка, а флейта! (І звуть її зовсім не Ісабелле, а просто Карі).

Усе це пишу для того, щоб сказати: я не знаю, як би я повівся, якби дівчинка зненацька взяла мене за руку і зазирнула глибоко у вічі. Чи якби розплакалася. Мене враз діткнула думка, що я лише на чотири роки молодший за тата в той час, коли він зустрів Помаранчеву дівчинку. Зрозуміле його очманіння. «Ти — вивірка!», — сказав він.

Мені здається, я чудово тебе розумію, таточку. Розповідай, будь ласка, далі.

Після короткої зустрічі в кав’ярні розпочалася систематична і логічна фаза моїх пошуків Помаранчевої дівчинки. Знову минуло чимало довгих днів, а я ніде й натяку на неї не побачив.

Нема потреби посвячувати тебе в усі мої шукання й прорахунки, Ґеорґу. Їх перелік буде надто довгим. Але я скрупульозно зважував факти, аналізував їх і одного чудового дня прийшов до висновку: обидві зустрічі з Помаранчевою дівчинкою трапилися в понеділок. Як я раніше цього не помітив! Отож помаранчі — єдиний реальний слід у пошуку. Звідки вони взялися? Звичайно, у бакалійних крамницях на Фройнері їх не бракує, але чи такі вже вони соковиті, смачні та й дешеві зрештою. Якщо людина дуже перебірлива в їжі, а до того ж споживає по кілька кілограмів помаранч на день, то вона подасться на великий яриновий базар, скажімо, на Юнґсторґет — у мої часи це був найбільший базар городини у Осло. Неподалік базару, на вулиці Стурґата можна сісти в трамвай і добратися додому на Фройнер, якби грошей на таксівку забракло. Була в цій історії ще одна деталь: коричневий паперовий пакет! У звичайних крамницях товари, зазвичай, запаковують у пластикові торбинки. По-моєму, саме на Юнґсторґет покупки складають до отаких велетенських коричневих паперових пакетів, які мала Помаранчева дівчинка.

Це, ясна річ, була одна з багатьох теорій, однак я три понеділки поспіль купував потрохи фруктів та ярини на Юнґсторґет. Студентові корисно поліпшити якість свого харчування, бо останнім часом я спостеріг за собою тенденцію віддавати перевагу смаженим ковбаскам з креветковим салатом.

Немає сенсу, Ґеорґу, описувати тобі людську метушню на базарі. Просто зроби, як я. Спробуй видивися в юрбі загадкову дівчинку в оранжевому анораку, яка стоїть перед яткою і торгується за ціну десяти кілограмів помаранч або на виході з базару спробуй не загубити з очей тієї самої юнки з важким пакунком у руках. На все інше, тобто на всіх інших просто не звертай уваги.

Але чи бачиш ти її, Ґеорґу?

Перші й другі відвідини базару принесли мені лише розчарування, але третього понеділка я помітив ген далеко, на протилежному краю базару, оранжеву постать. Так-так, це була та сама дівчина в старому оранжевому анораку, вона стояла біля ятки, вибираючи помаранчі та складаючи їх до паперової торби.

Я, скрадаючись, прошмигнув торговою площею й опинився за кілька метрів від неї. То ось, де вона купувала свої помаранчі! Я ніби спіймав її на гарячому. Коліна мені підгиналися, я боявся, що сповзу на землю.

Помаранчева дівчинка ще не напакувала торби помаранчами, а все тому, що вибирала їх дуже своєрідно, не так, як інші покупці. Ось слухай: я довго стояв неподалік, приглядаючись, як вона бере помаранчі одну по одній, ретельно оцінює кожну зокрема, а тоді кладе або до торби, або ж відкладає назад до скрині на ятці. Тепер я збагнув, чому вона не вдовольнялася купівлею помаранч у будь-якій крамниці по сусідству на Фройнері. Такого вибору, як тут, не було ніде!

З подібними вимогами до вибору помаранч я ще ніколи не стикався! Побачене зміцнило моє переконання, що дівчина купує їх не для того, аби приготувати сік. Але навіщо, в