Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Розмір має значення 📚 - Українською

Читати книгу - "Розмір має значення"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розмір має значення" автора Брати Капранови. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 87
Перейти на сторінку:
них стане моїм першим пацієнтом. Цей дядько? А може, ця елегантна пані? Однак у голові крутилася підступна думка: а що коли хвора - старенька бабуся? Шансів на це - дев’ять з десяти, в цього контингенту завжди виникають негаразди під час міжзоряних перельотів. Думка ця була не тільки підступною, а й панічною, тому що у стареньких бабусь бувають хронічні хвороби, які не подолати навіть академікам, не те що агентам-недоукам. Що я вмію? Зарубцювати рану, зростити кістку - яких іще навичок потребує наша робота? Отрути знаю непогано. Ги-ги-ги. Дуже смішно.

Проте гігантським зусиллям волі я відігнав від себе панічні настрої. Поміркуйте самі, якщо в бабусі є хронічні хвороби, значить і ліки мають бути з собою. Це елементарно. Варто лише як слід покопирсатися в ридикюлі.

А як помре, що тоді? Тоді одразу почнуть з’ясовувати, який лікар її довів до цього, і в результаті заберуть ліцензію. Отже, я залишуся без ліцензії. Ви не смійтеся, бо це - скандал, а скандал - найгірше, з чого можна починати секретну операцію, це я вам кажу як агент другого класу.

Я настільки налаштувався на хронічну бабусю, що коли ми зупинилися перед кріслом з молодою дівчиною, злегка отетерів.

- Прошу, - показала рукою стюардеса.

- Оце хвора?

- А то що?

- Та так, нічого, - я почухав потилицю. - І чим вона хво… Тобто, що трапилося?

У нашій лікарській професії головне - апломб. Утім, якщо не помиляюся, у будь-якій іншій професії так само. І я вирішив брати авторитетом.

- Чого мовчите? Що сталося з пасажиркою?

Стюардеса зашарілася від хвилювання, але чітко доповіла:

- Почули хрипи, задишку. Розбудити не вдалося, таке враження, що вона непритомна.

- Враження, - похмуро пробурмотів я.

Стюардеса почервоніла ще більше.

Що ж, враження правдиве. Принаймні мені теж так здається з висоти свого лікарського досвіду. Але до справи. Я зіщулився якнайогидніше і запитав:

- Ви вважаєте, я мушу просто тут надавати допомогу?

- Пробачте, - бідолашна дівчина, я її геть зачмирив, але що вдієш, треба рятувати легенду.

І поки транспортер перевозив крісло пацієнтки до службового відсіку, мені раптом спало на думку, що я дійсно не знаю, як вчинити. Аби це була старенька бабуся - там все зрозуміло, у неї скоріш за все якась хронічна хвороба, а значить, ліки мають бути в ридикюлі. А коли молода дівчина зненацька задихається і непритомніє, що тоді робити? У неї хоч є ридикюль?

Так я і спитав у бідолашної стюардеси, що вже остаточно розгубилася під моїм напором:

- Особисті речі!

- Чиї?

- Ну не мої ж. Пасажирки!

- Хвилиночку.

Вона миттєво і, здається, із задоволенням чкурнула по особисті речі постраждалої, чи то пак, пацієнтки, бо постраждалим тут скорше за все був я.

А поки випала нагода роззирнутися навкруги в пошуках натхнення. Що там радять у таких випадках - відкрити кватирку, аби дати більше кисню? Цей рецепт навряд чи можна було застосувати, бо за ілюмінатором розлягався просторово-часовий континуум без будь-яких домішок, зокрема і без кисню. Що далі? Розстібнути комір, послабити пасок. Це цілком реально.

Я нахилився до дівчини. Розстібнув верхнього ґудзика. Потім іще одного, далі - ще. На третьому в око впало біле мереживо. Ну зрозуміло, що біле, так і має бути - блузка ж світлого кольору. Так, чого б іще такого послабити? Паска на дівчині не було. І я вирішив послабити застібку бюстгальтера, тобто станіка, як вчив називати цю деталь гардеробу мовний інтенсив - адже пасажирка була полькою. Ви можете собі уявити, як ця штука стискає ребра й заважає дихати? Отож, прийнявши таке важливе рішення, я обережно завів руку попід спину хворої, намагаючись намацати гачки. Чорт, це, виявляється, не так просто. Довелося розcтібати блузку повністю, і лише тоді пальцям вдалося намацали потрібний пристрій.

Клац!

Наступної миті назовні вигулькнули дві чудові півкулі, увінчані привабливими темними пипками. В горлі одразу пересохло. Я озирнувся в пошуках води і побачив, що у дверях з отетерілим виглядом стоїть стюардеса.

Іще б не отетеріти, побачивши таку картинку!

- Кисень, - промимрив я, намагаючись вивільнити руку, що заплуталась у бретелях. - Цеє… не вистачає… їй.

- Підкрутити кондиціонер?

- Авжеж! - наступної миті я вже оговтався і підвищив голос майже до крику.

Нічого, хай поважає.

Дівчина злякано зникла за пультом.

Так, тепер перевірити пульс. Я схопився за зап’ястя, нічого не намацав, потім плюнув і притиснув долоню просто попід груди. Зачекайте, зараз. Пульс є. Начебто.

- Прізвище? - суворо спитав я.

- Моє? - затинаючись перепитала стюардеса.

- Ні, твоєї бабусі!

- Затуливітер, - майже прошепотіла вона.

Так, вони тут змовилися, аби остаточно вивести мене з рівноваги.

- На чорта мені прізвище твоєї бабусі!

- Але ж ви самі…

- Хворої прізвище, - я трохи прибрав тиск, аби дівчина прийшла до тями. Здається, переживати за свій авторитет потреби вже не було.

Відчувши послаблення вона навіть зраділа:

- А! Так це я зараз. Зараз.

Пальці хутко заклацали клавіатурою.

- Розсковська. Агнєшка Розсковська.

- Пишіть: огляд хворої Розсковської Агнєшки провів лікар… - вільною рукою я видобув посвідку, - лікар першого класу Мамай.

Ого! Я, виявляється, лікар першого класу. А такий молодий!

- Записали?

- Авжеж.

- Пишіть: пульс ниткоподібний, дихання рівне, - дійсно, дихання було рівним, це добрий знак, - при візуальному огляді поранень та пошкоджень не виявлено.

За стилем це більше скидалося на протокол з місця подій, але що поробиш - обійдуться й таким.

Однак на цьому мій асортимент лікувальних процедур добігав кінця.

Я глибоко замислився і для переконливості шумно випустив повітря з легенів.

- Ет, якби зі мною були інструменти…

- У нас є все, що потрібно, - запопадливо підскочила стюардеса і вмить відкрила переді мною валізу бортової аптечки. Добрий вишкіл, мать його так.

Від розмаїття пігулок та трубочок у мене голова пішла обертом. Тут було все - як то кажуть, до кольору, до вибору. Але хвилини, мабуть, зо три я чесно шукав знайомі назви. Не можна сказати, що не знайшов, от, наприклад, 2-тетра-3-циклопентанпергидрохінонтрен, чудово допомагає, коли треба когось відправити на той світ, але в нашому випадку він абсолютно непридатний.

- Ні, - підсумував я результати дослідження аптечки і з задоволенням закрив валізку. - Ми будемо впливати безпосередньо на серце.

Колись нам показували цей фокус - біомасаж серця. Що сказати, на таке здатні тільки екстрасенси вищого класу, а зовсім не я. Проте зараз не було іншого виходу.

- Подушку, - скомандував я.

Буквально за мить подушка лежала на кріслі і стюардеса з моєю допомогою підмощувала її попід спину хворої. Все-таки

1 ... 9 10 11 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розмір має значення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розмір має значення"