Читати книгу - "Перверзія"

О годині десятій дня, видивляючись із вікна в ясну на рідкість перспективу Канале ді Сан Марко і П'яццетти з двома її сирійськими колюмнами, зауважую спритну і легку моторівку, котра викермовує з-поза Фондамента делля Салюте і митниці. За пару хвиль моторівка вже гонить просторим плесом Бачіно ді Сан Марко. Увесь час ближчає і, річ ясна, збільшується, аж поки не дається розрізнити в ній, попри бувалого в бувальцях упевненого стерничого, ще й постаті їздунів, яких є трьох. На передньому пляні сидить мовчазний і аж ніби закам'янілий добродій у ясно-кавовій мисливській жакеті, й чим ближче робиться від нього до Вашого спостережника, тим виразнішає на нім борода і… деякі ознаки рідіючого на голові волосся, що їх суто з делікатности маємо звичай називати «високочолістю», а про самих таких панів, носіїв згаданої високочолости, кажемо симпатизуючи «лисявий». Роблю відразу припущення, що то і є пан Перфецький, репрезентант України, якого прибуття всі тут з нетерпінням виглядаємо.

Позаду нього, стоячи на рівних, яко монумент часів клясицизму, вельми атракційна пара в ріжнобарвних плащах, до тої міри вільних, що розвіваються слідом за рухом моторівки, нічим прапори. З приємністю означую червоний і чорний кольори на незнайомій пані. Щодо постаті, досить високої, молодця в затемнених окулярах, то виношу вражіння, що мусить бути направду близький До вже згаданої сейчас пані, інакше бо той спосіб, в який тримає її за лікоть, можна було би рішуче клясифікувати яко нечемність.

Ціле тріо виглядає якнайліпше і могло би навіть слугувати взірцем для туристичної реклямки про подорожі хвилями Адріятики.

Приставши до острівної тверді просто перед головною брамою церкви Сан Джорджо так, щоби ступити на мозаїчний пляцик якраз посередині між статуями святих Юрія і Степана, вситуйованих у нішах фасади, прибульці наші відпустили з Богом керманича моторівкою і рушили правобіч до манастирських будівель. За недовгу хвилю вже вітано їх у великій галі рефектаря, званій «Ченакольо», де пишні гостеси у венеційських строях XVI віку з декотрими легковажними деталями, які зраджують їхнє, що так скажу, куртизанство, підходили своєю чергою до кожного і припроваджували далі. Серед гостес виріжнялося кількоро в доброму тілі бльондинок, а то мимоволі нагадує нам про слов'янське (праукраїнське) походження венеційської людности.

Від того моменту підходжу до новоприбулого маленького товариства і остаю поруч них до самого кінця обрад.

І тут — перша несподіванка для мене. Вельми показна й ефектовна добродійка, описана мною вище в червоному й чорному кольорах, знайомить присутніх із паном Станіславом Перфецьким, який виявляється… тим високим окулярником в не надто поважнім віці! Натомість бородатий інтелектуаліст у кавовій жакеті являє собою чоловіка зазначеної пані, перекладачки і співробітниці семінару Ади Цитрини. До всього — чоловіком, якщо я добре почув, німим. От так Ваш кореспондент мазнув при самім початку імпрези!

Перший виник перед паном Перфецьким сам господар, маленький зворохоблений італієць непевного віку, під вусом, можливо, наліпленим, і з безконечним папіросом у кутику вуст, пан Даппертутто, секретар фундації, рухливий і вертлявий, чи, що так скажу, ртутлявий.

— Як доїхалося, пане Персицький, як спалося, як снідалося, як вам Венеція, як вам мої дівчата, гадаю, маєте добрий настрій, Адо, ти виглядаєш фантасмагорично, зараз починаємо! — висловився пан Даппертутто у звичний для себе спосіб і відлетів далі, окружений щебітливим тузинем красотних, як чічки, гостес.

Можливо, пан Перфецький і хотів би щось йому виповісти на ту без пересади скорострільну чергу, однак не було вже до кого промовити сараці!..

Але наша квітуюча пані Цитрина підпровадила його до нового кружка гостей, в якім перебували тимчасово суха й гачкувата членкиня в якомусь напівчоловічому елегантському вельми вбранню і при краваті, кольоровий молодик у плетеній шапчині й волоссі з тисячі кісок, з подертими кілька рази штаньми і пасястою торбегою через рамено, а опріч тих перших двох — ще один гість, з наведеним шмінкою великим червоним писком, сама Чемність, безконечно задивлена в Доброзичливу Ясність і Цноти Малої Достатности. Як довідаємося через хвилю при помочі духмяної пані Цитрини, будуть це почергово референти семінару пані Шалайзер зі З'єднаних Стейтів Америки, Джон Пол Ощирко (хтось у родині мусів бути українцем прецінь!) з Джамейки і всесвітньо знаний француз Дежавю.

У подальшій розмові говорилося переважно англійською, при чім пан Перфецький, висланник України, показав дуже добрі і добрі знання тої непростої мови.

— Ні, man! — привітав його пасястий метис. — Му name is John Paul. And your?

— Stakh, — відповів пан Перфецький цілком поправно.

— Great! — утішився пан кольоровий всіма своїми зубами.

— Very nice! — і тут не схибив пан Перфецький.

— Oh, shit! — примружилась на те пані Шалайзер. — Як добре він говорить! А скажіть-но, Stakh, як нині справи in your country?

— It's all right, mam, — заспокоїв пан Перфецький. — We are the champions! Dead can dance, mam… По цих словах товариство гучно розсміялося на такий його дотеп, попри паню Шалайзер, якій, коли не милюся, не так дуже сподобалося звертання Перфецького через «mam».

Пан Дежавю, вступивши нагло до теми, червоними своїми вустами суґестував про Вільне Суспільство, перехід до якого є втіленням самої Нелегкости, особливо ж у країнах, де й дотепер ще панують Несвобода і Утиск, ця ганебна пара сардонічних Коханців на тілі Зрілої Людськости. Проваджені в невільних країнах реформи, на думку пана Дежавю, не можуть ніяк вийти на правдиву Дорогу до Ринку, позаяк Ведмідь Тоталітаризму, повипускавши офіри свої нібито в Новий Лад, насправді пантрує нічим Пантера кожну Зернину їхньої Помилковости, аби за найменшої нагоди повернути навспак Колесо Історії. Зрештою, якби зараз був приїхав наш славний колега Мавропуле, він мав би що долучити до так драстичної теми, скінчив свою маленьку, але непорожню лекцію Дежавю.

І всі розмовці хитнули сумовито головами: шкода, що дотепер не приїхав Мавропуле.

— А чи знаєте, друже, як слід називати нашого Джон Пола по-венеційському? — урвав Дежавю дрібну недоречну павзу.

— How? — укотре вже не дався на програш Перфецький.

— Дзаніпольо! — вигукнув з цілої сили Дежавю і з цілої ж сили ляснув Перфецького по плечі.

Увесь кружок знова трохи посміявся, тепер уже і з панею Шалайзер включно, яка врешті, відвівши нашого пана Станіслава дещо набік