Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Позначена блискавицею 📚 - Українською

Читати книгу - "Позначена блискавицею"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Позначена блискавицею" автора Наталія Лук'янівна Гайдамака. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 60
Перейти на сторінку:
свята його товариш, Сашко Крицький. Тільки-но я побачила його, сяйнуло: “Я шукала ті очі чорні, я шукала вперто і довго…”

Справді, щось незвичайне було в його чорнющих очах. Я ще подумала: мабуть, саме такі очі мали характерники. Дуже пильний, трохи іронічний і зверхній погляд. Наче знає про тебе все, навіть те, що самій тобі іще невідомо, наче прозирає так далеко і глибоко, аж лячно стає… І чомусь уявилось безмежне поле, курява на би^ тому шляху, війнуло терпким полиновим вітром… “Бачу: прослався путь, в мареві далина. Чую: десь у степу цокіт копит луна…” Немов зачепили струну — і пролунав тривожний, закличний звук…

Сашко сидів у кутку, такий спокійний, незалежний — і в той же час, як здалося мені, такий самотній. Лише згодом я збагнула, що була просто заглибленість у собі людини, яка вперше опинилася в незнайомому гурті, до того ж такому гамірному й задерикуватому. А тоді мені раптом страшенно захотілося порушити отой його спокій, змусити його розреготатися, забувши поважність, витягти в нестримний танок… І це мені вдалося, як усе в ту ніч вдавалося: мене несло на хвилі новорічного натхнення. А коли всім уже схотілося спокійніших розваг, мені дали в руки геть ненаєтроєну гітару — ніхто в цьому домі давно вже до неї не торкався, я привела її до ладу, зручно вмостилася щ. канапі — і почала: “Наді мною не летіли лебеді, наді мною круки не кричали…”

І пішла суцільна імпровізація — де й узялися слова та мелодії.

Погляд його дедалі частіше зупинявся на мені — чи то з подивом, чи в цікавістю… Коли ж почали розходитися, ми вийшли на вулицю разом. (Сніг перед нами — білий, світ перед нами — білий, ніч стоїть позад нас, лагідна синя ніч…) Позаду лишилася круговерть новорічної ночі, і білий світ у білому снігу, що насипався за ніч, лежав перед нами. І ми побрели по ньому — без мети, без дороги, просто йшли знайомими і незнайомими вулицями, бо нам обом — я це відчувала — не хотілося розлучатися.

Про що ми тоді говорили? Важко сказати. Про все. Втім, Сашко лише зрідка кидав якусь фразу, зате я — я торохтіла без упину, і слова не мали для мене значення. Мало значення лише те, що ми — разом, що я можу йти поряд із ним, торкатися його руки…

Це був наш перший день. Був і другий. Ми знову ходили містом, і я намагалася показати його Сашкові так, щоб він запам’ятав ті місця, які любила я. Повела його і до своїх беріз. Вони такі тендітні та безпорадні на білому тлі снігу. Отам, серед беріз, він і поцілував мене. Поглянула в його очі — і відчула, що падаю у безодню.

Того ж дня увечері він мусив їхати, і я провела його до вокзалу. Прощання було стриманим — кругом стільки люду, — а в мені усе аж кричало: не їдь! Як же я без тебе?

А потім я довго збирала мовлені про нього слова, мов шматочки мозаїки, тулила їх докупи, складаючи зображення… І коли мовчання стало вже зовсім нестерпним, я вирішила написати йому…

* * * Ти — мов одчахвута гілка, Бідна моя дитино. Палаєш ти болісно й гірко, Палаєш ти безупинно… * * *

Ольга вимкнула прилади і знесилено відкинулася на спинку крісла.

Чому, ну чому ж це випало Янці? Веселій і щедрій, палкій та вразливій Янці, відкритій назустріч щастю та лиху… На самому злеті…

…Минулої весни Янці виповнилося сімнадцять, і друзі прийшли привітати її, а через те, що було їх чимало, у кімнатах видалося їм занадто тісно, і всі врешті-решт висипали на подвір’я, де квітував бузок. Янка, звичайно ж, прихопила гітару. Почала із пісень відомих, щоб усі могли підспівувати. Але потім хтось сказав: “Тепер давай своєї». Спершу вона просто награвала тремтливу мелодію, а потім у травневих сутінках знову залунав її голос, вплітаючись у передзвін струн.

Донька давно вже не співала при ній своїх пісень, не показувала нових віршів. І зараз Ольгу вразило те, які глибокі почуття, які дорослі пристрасті бриніли в них. Невже це їхня сміхотлива, метка Янка співала зараз про гіркоту розлуки, про зраджену мрію, про самозречення жінки, обпаленої коханням? Звідки це в неї? Оте саме бажання: “…як жінка у давнину, звести до неба з землі кільце заломлених рук: “Господи Боже мій, тільки його не руш! Мене карай, мене бий, все витримаю сама… Господи Боже мій, тільки його не займай!” І триватиме так, “поки живуть жінки, поки люблять жінки”.

Стемніло. Янині товариші почали розходитися, донька з батьком пішла провести їх, а Ольга усе ще сиділа в задумі й повторювала про себе слова останньої пісні, навіть не намагаючись осягнути їхній зміст, лише прислухаючись до музики, що й досі жила в ній, хоча давно вже змовкла гітара:

І там, де ти проходиш, — квіти сиві, І там, де ти ступаєш, — трави чорні. Скажи, людино, чи тобі по силі
1 ... 9 10 11 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Позначена блискавицею», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Позначена блискавицею"