Читати книгу - "Слідами історії бердичівського єврейства"

дітей. В експозиції музею розкрито історію єврейства, починаючи від XVII ст. до наших днів, релігійне життя бердичівських євреїв, висвітлено видатні постаті представників єврейської громади, які прославили місто в різних галузях діяльності. Представлено побутові та господарські предмети, якими користувались євреї. Окрема кімната виділена в музеї для висвітлення однієї з найкривавіших сторінок в історії єврейської громади Бердичева — Голокосту.

Музей створений не лише для євреїв. Його експозиції розраховані на сприйняття не євреями єврейської національної культури шляхом знайомства з раритетними експонатами, які відображають побут і релігію юдеїв. Музей представляє інтерес для представників різних національностей сучасної України — тих, хто любить і хоче знати історію рідного краю, хто хоче зрозуміти феномен єврейського народу.

Перша зала складається «умовно» з трьох зон. Перша — присвячена історії єврейства, починаючи від XVII сторіччя до наших днів. Друга зона знайомить відвідувачів із релігійним життям бердичівських євреїв.

Кожне місто славиться видатними людьми, і серед євреїв були особи, які прославили місто у різних галузях діяльності. Третя зона музею розповідає про Героя Радянського Союзу Поліну Гельман, про письменників Василя Гроссмана, Шолом-Алейхема, Михайла Абрамовича, Матвія Гарцмана, Самуїла Гершуна, Аврама Гонтаря, Фрідріха Горенштейна, Іллю Гурлянда, Абрама Когана, Пінхуса Кагановича (Дер Ністора), Стера Єлисаветського, Семена Майданника, Йосипа Котляра, Геннадія Островського, Бориса Ройнблата, Олександра Хазіна, скульптора Петра (Пейсаха-Лейзера), Криворуцького, композиторів Матвія Анічкіна (Шнеура), Віктора Бєлого (Давида Вейса), Якова Файнтуха, Соломона Файнтуха, художників Арона Буха та Теофіла Фраєрмана, вчених Любов Горовиць-Власову, Еммануїла Рікмана та Володимира Фінкельштейна.

Особливу увагу приділено у музеї Давиду Мойсейовичу Шеренцісу — лікарю, меценату, архітектору, театралу, який окрім медицини, багато уваги приділяв інженерно-будівельній справі.

Свято-Миколаївський собор
(вул. Європейська (Білопільська, Карла Лібкнехта), № 7/12)

Цікава подія відбулась в Бердичеві у 1831 р.: велике єврейське сімейство купців Рубінштейнів прийняло православ’я. І це тоді, коли перехід в православ’я представників інших віросповідань був не дуже поширеним явищем. Через це такий масовий перехід «іновірців» місцевою духовною владою був сприйнятий з великим схваленням. Сімейство Рубінштейнів хрестили в декілька етапів протягом листопада 1830 р. — серпня 1831 р. в старовинному дерев’яному храмі Святого Миколая. Він був побудований та освячений ще в 6 (19) грудня 1751 р. 25 липня 1831 р. в цьому храмі відбувся обряд хрещення Абрама, сина Григорія і Калерії, якого назвали Антоном. Саме під цим іменем світ і знає видатного музиканта Антона Рубінштейна (1829-1894) — російського композитора, піаніста, диригента, музичного педагога, який заснував першу в Російській імперії консерваторію в Санкт-Петербурзі.

Про цю, безумовно, неординарну подію в житті єврейського містечка доповів в детальному рапорті єпископу Амвросію настоятель храму Святого Миколая Петро Дунін-Борковський.

А всього було вихрещено 35 членів сім’ї Рубінштейнів, починаючи з діда — купця Рувена Рубінштейна з Житомира. І все ж поштовхом до хрещення, за більш пізнішими спогадами матері відомого композитора, став Указ імператора Миколи І від 1827 р. про призив дітей кантоністами на 25-річну військову службу. Після хрещення на сім’ю перестали поширюватись закони межі осілості, і вже через рік сім’я Рубінштейнів переїхала в Москву на постійне місце проживання, де батько майбутнього музиканта відкрив невелику фабрику.

На початку 1902 р. прихожани та церковне керівництво Свято-Миколаївської церкви підняли питання про необхідність будівництва кам’яної церкви замість існуючої на той час дерев’яної. 21 травня 1906 р. в церкві відправили останню літургію і після цього дерев’яну споруду розібрали. Будівельники приступили до спорудження нового кам’яного храму. 29 і 30 листопада 1908 р. новозбудований кам’яний храм було освячено. 7 квітня 1996 р. приходська Свято-Миколаївська церква переведена у ранг собору. 19 грудня 2008 р. парафія Свято-Миколаївського собору відсвяткувала 100-річчя сучасного храму.

Колишній приватний жилий будинок лікаря Шеренціса
(вул. Шевченка (Нікояьська), № 14)

Шеренціс Давид Мойсейович (Михайлович) народився 27 грудня 1861 р. в заможній єврейській родині. Освіту отримав за кордоном — навчався на медичному факультеті в Берліні, по його закінченні привіз із Німеччини обладнання для рентген-кабінету — єдиного на той час у Бердичеві. У Бердичеві відкрив приватну медичну практику, користувався великим авторитетом серед своїх пацієнтів, був у курсі досягнень сучасної медичної науки.

Давид Мойсейович був доктором медицини, колезьким радником. З 1 липня 1898 р. працював училищним лікарем у Приватному жіночому єврейському училищі ІІІ-го розряду Г. Буковицької. Також працював у місцевій лікарні, де спеціалізувався на лікуванні внутрішніх та дитячих хвороб.

Окрім медицини багато уваги приділяв інженерно-будівельній справі. У 1908 р. на власні кошти по вулиці Нікольській (нині Шевченка) збудував триповерховий будинок, який використовував під приватну клініку та житло для власної родини (нині там головний корпус Бердичівського медичного коледжу). Також він збудував у Бердичеві млин та водокачку, будинки по вулиці Мостовій (приміщення колишньої школи № 13) та вулиці Білопільській (нині Європейська, 54, — тут нині знаходиться Держземагенство).

Окрім лікарської практики та будівельних справ займався меценатством. Він серед інших став спонсором будівництва комерційного чоловічого семикласного училища на Білопільській вулиці (нині цю будівлю займає Бердичівський педагогічний коледж).

У 1911 р. на власні кошти придбав закрите приміщення для ковзання на роликових ковзанах та перебудував його під міський театр.

У 1928 р. збудував одноповерховий будинок на 7 кімнат по вулиці Училищній, 6 (нині Джозефа Конрада), де і проживав з сім’єю після націоналізації усіх побудованих ним будинків.

Останній будинок по вул. Мостовій, 22, що належав Давиду Шеренцісу було націоналізовано у 1930 р.

Був арештований 3 травня 1938 р. за сфабрикованою справою та звинувачений в шпигунстві. Дата виконання вироку (розстріляти) невідома. Реабілітований посмертно у 1958 р.

Будинок, в якому жив Василь Гроссман
(вул. Шевченка (Нікольська), №14)

Перші роки після одруження сім’я Гроссманів жила за кордоном, в Парижі та у Швейцарії. Після народження сина вони переїхали до Києва. Точно не