Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури 📚 - Українською

Читати книгу - "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури"

325
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури" автора Ніла Зборівська. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури» була написана автором - Ніла Зборівська, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Інше".
Поділитися книгою "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури" в соціальних мережах: 

У монографії розгорнуто авторський проект психоісторії української літератури. Вперше поєднано символічну теорію класичного психоаналізу, що приховує у собі код національної державності, з практикою новітньої української літератури, яка у своїх пророчих текстах моделює код української державності. Зіставлено аристократичний проект української літератури, де утверджується код національної державності, з маргінальними, в яких він руйнується. Основою дослідження є розрізнення імперського і національного суб'єктів у психоісторії літератури, що проявляється на психологічному, мовному, світоглядному і релігійному рівнях.
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 179
Перейти на сторінку:

Ніла Зборовська

Код української літератури

Проект психоісторії новітньої української літератури

Монографія

Замість вступу

Пошуки коду як головна проблема постколоніального літературознавства

Історія літератури як історія художнього пізнання розвивається хвилеподібно: то потужно заходить у морок несвідомого, то потужно виходить на світло свідомості. Після епохи класицизму, що ґрунтувалася на просвітницьких ідеалах розуму, на порубіжжі XVIII–XIX ст. настає епоха романтизму, з якої на основі пробудження національної пам’яті починається новітній період в історії європейських літератур. Тому ця епоха є революцією в історії літератури[1]. Далі розвивають «романтичну психологію» — епоха новоромантизму (модернізму) й епоха постноворомантизму (постмодернізму). У дискурсі «романтичної психології» активізуються феномен божевілля і пророчі візії. Божевілля, як зазначає Д. Чижевський, «зазирає (і то дуже часто) у такі глибини, де світлий розум й уві сні не буває»[2]. Ця потужна історичність літератури XIX–XX ст. з періодами активізованого пророчого пізнання дає підстави застосувати психоаналіз до вивчення новітнього літературного процесу.

Новітня антиколоніальна українська література, що також почала формуватися в епоху європейських романтизмів, є унікальним об’єктом для сучасного психоісторичного дослідження в умовах постколоніалізму. Адже саме в епоху романтизму розпочалося усвідомлення колоніалізму в українській літературі. Колоніалізм адекватний нерозвинутій національній самосвідомості, тому передбачає «подолання національного безпам’ятства і повернення до втраченого розуміння своєї культурної окремішності»[3]. Імперська модель слов’янофільства, що сформувалася в епоху романтизму, передбачала химерну політичну стратегію нерозрізнення. За словами Чижевського, «всеслов’янська сутність» і «всеслов’янський характер» були романтичною ідеалізацією, адже реалістична дійсність наполегливо нагадувала, що справжнього єднання між слов’янами немає, оскільки на перешкоді стоїть «їхня приналежність до різних політичних та культурних етноутворень», тому «усвідомлення своєї культурної окремішності» «сприяло дезінтеграції»[4].

Психоаналіз допомагає виявити особливості художнього мовлення імперського творчого суб’єкта, що ґрунтується на невизначеній множинній сутності (на основі вбирання різних національних об’єктів), та особливості мовлення національного творчого суб’єкта, що несе органічний код власного буття.

Поява теоретичної проблеми психоісторії наприкінці XX ст. є одним із варіантів постструктуралістського повороту в літературознавстві, що означає «повернення до історизації, політизації і психологізації філології»[5]. Характерною ознакою порубіжжя є криза імперій, що активізує їхні внутрішні механізми самозбереження, спрямовані на знесилення національних держав. Така проблема є особливо актуальною для України, яка вийшла з імперського полону недостатньо свідомою власної сутності й потрапила у простір нового імперського експерименту, пов’язаного з культурою постмодернізму. Досвід минулого порубіжжя, відображений у дзеркалі української літератури, дає змогу побачити основні психологічні та ідеологічні механізми, задіяні Російською імперією, наслідком чого була втрата Україною державності. Головний з них був спрямований на знищення монотеїстичної традиції, яка зберігалася в коді української культури, адже саме ця традиція давала Україні успішний шанс на державність. Основою імперії є політеїзм, що постає у процесі поневолення різних народів. Цей політеїзм приховується і за маскою християнства. Тому протягом століть Російською імперією спустошувалося монотеїстичне християнство і провокувався антисемітизм, оскільки релігійний геній єврейського народу, як виявив психоаналіз З. Фройда, полягав в тому, що йому вдалося зберегти протягом віків запозичену в Єгипті монотеїстичну традицію, в якій містилася вічна релігійна істина для всіх народів[6]. На матеріалі української літератури зроблені перші спроби психоаналітичного розрізнення імперського і національного суб’єктів, а відповідно до цього — імперської імітації християнства і національного державницького християнства, імперського антисемітизму і національного асемітизму, імперського фемінізму і національного фемінізму та їх наслідків у психології українського характеру.

Розпад багатонаціональної постсталінської імперії означав заодно розпад псевдоеволюційного вчення і теорії псевдопрогресу як провідних аспектів комунівського історизму, згідно з якими найвищою стадією в літературному розвитку було проголошено безликий соцреалізм. У цей період українська історико-літературна думка розпочала подолання догматизму імперського псевдоеволюційного вчення, що означало відмову від соціально-вульгарного історизму в тлумаченні історії літератури.

На початку 90-х років С. Павличко фіксує кризу теорії: «З почуттям свободи прийшло почуття розгубленості, скепсису, а також усвідомлення кризи методологічного характеру…»[7]. Параметри цієї кризи вона формулює у статті «Методологічна ситуація в сучасному українському літературознавстві» (1993), пов’язуючи їх з кризою в літературі. У 90-ті роки крива літературознавчої теорії охопила і загальноєвропейський простір. «У нас практично більше немає теорії літератури, — підсумовує в інтерв’ю російський культуролог і літературознавець І. Смирнов. — Теорія літератури може виникати лише у тих умовах, коли література сприймається як автономна сфера діяльності людини. Це й означає кризу літературознавства, тому що без теорії, лише як емпіричні дослідження, наука розвиватися не може. Продукуються різні спроби знайти такі шляхи, які могли би вивести філологію із цієї кризи»[8]. До таких перспективних пропозицій належали культурологічні дослідження, які прийшли на зміну семіологічним і будувалися із суміші досліджень (історії кіно, літератури, культури). Тут літературні тексти означають не що інше як самотлумачення певного культурного середовища. У річищі вітчизняних культурологічних студій такими є дослідження М. Зубрицької, зокрема її найновіша праця — «Homo legens: читання як соціокультурний феномен» (2004). На подібних засадах постають геопоетика, геокультурологія та геолітературознавство, на які сьогодні активно посилається І. Бондар-Терещенко в українській критиці. «Якщо cultural studies — це постсеміологія, то геопоетика — постмімезис, — відзначає І. Смирнов. — Література в геопоетиці розглядається з міметичних позицій — як відображення дійсності, яка виявляється прив’язана до певного політизованого хронотопу»[9]. Сучасна українська література з погляду геопоетики постає як децентрована, множинна маргінальність, що прагне достукатися до центру і звернути увагу на своє існування[10]. На перетині геопоетики і постмодерністських студій проведено дослідження Т. Гундорової «Постчорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн» (2005).

Альтернативою для виходу з кризового стану теорії літератури стала також філософія літератури. На філософський аналіз у літературних студіях вплинули праці французького дослідника Ж. Дерріди, який почав застосовувати художні методи пізнання і доводити, що між філософією і літературою немає відмінності. Одне з перших українських філософських досліджень літератури наприкінці XX ст. запропонувала О. Забужко[11], праця якої феміністично деконструювала синтетично методологічні пошуки Л. Плюща та Г. Грабовича.

Ще однією відповіддю на кризу теорії літератури стали гендерні дослідження, що явили собою методологічну суміш, спрямовану на тлумачення «протистояння патріархальних і сучасних уявлень про місце і роль чоловіка та жінки в соціокультурних процесах, про біологічні й соціальні чинники гендерної ідентифікації»[12]. Однією з найновіших пропозицій гендерно-проблематичного тлумачення періодів історії літератури стала монографія В. Агеєвої «Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму» (2003).

Історико-літературним варіантом постструктуралістського виходу з теоретичної кризи у сучасному літературознавстві постав новий історицизм, потребу в якому відчула також українська наука про літературу вже в останні десятиліття XX ст. Так, у середині 80-х років Ю. Шерех звертає увагу на те, що у вітчизняному літературознавстві «майже зовсім занедбано дослідження літературного процесу

1 2 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури» жанру - 💛 Інше:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури"