Читати книгу - "Неприємності у "Раю""

окопами, безжально нагадували, що ворог дійсно близько. Кроне поклав перед собою дві останні гранати, Штинюк – плечистий львівський батяр – що стояв поряд, з похмурим виразом обличчя витягнув з піхви багнет, вбив у глиняний ґрунт, щоб був напохваті, зарядив магазин. Високий, худий капрал, з заляпаним болотом обличчям, плюнув на руки, протягнув для проби пальцем по краю саперної лопатки. З-за спин солдатів, що готувалися до рукопашної, лунали щораз економніші серії з кулеметів. Вони ще шмагали кулями підступи, ще захищали окопи…

Жахливе, модульоване завивання паралізувало захисників, з поблизького лісу виїхали три помальовані на чорно машини. Стук кулеметів припинився, немов обрізаний ножем.

-- “Дробарки!” – заверещав, кидаючись втікати, шмаркач з нашивками артилериста на мундирі. -- “Дробарки!”

Кроне незграбно встав з колін, намагаючись тремтячими руками підняти карабін. Він відчував, як по обличчю стікають струмки крові, капають з носа і вух. Понурий стогін “Дробарок” наближався, переходив у дзвін, щораз сильніший, щораз наполегливіший.

Важко дихаючи, він сів у розбурханому ліжку, стурбований – цим разом наяву – істеричним брязканням електричного дзвінка. Потягнувся по кольт, навіть не завдавши собі клопоту, щоб накинути халат на мокру від поту піжаму, поплівся до дверей.

-- Дядько… Він… Ти повинен негайно! – Юстина вчепилася в нього з завзяттям тер’єра, бурмочучи незграбно обірвані, безглузді слова.

Він вдарив її по обличчю і коли вона приголомшено замовкла, посадив прямо на килим, сам сів поруч.

-- Що трапилося? – промимрив, міряючи дівчину поглядом очей з темними від безсоння колами.

Тоді глянув на годинник – доходила дев‘ята ранку, він повернувся з “Раю” три години тому.

Замість того, щоб відповідати, дівчина знов схопила його за рукав, кілька разів відкрила рот, проте не змогла видобути з себе ані слова.

В цю мить задзвонив телефон. Кроне важко встав і підійшов до апарата, що стояв на комоді біля ліжка.

-- Слухаю! – кинув жорстко в слухавку.

-- Ясінський, -- представився співрозмовник.

Голос комісара був хриплим, в ньому чулася втома і ще щось невловиме, якась безнадія, яка викликала підозру, що поліцейський знаходиться на межі виснаження.

-- В нас новий труп, -- повідомив він. – Авдзєєв. Кілька ударів ножем в пах, перерізана стегнова артерія. Він стік кров’ю.

-- Є сліди боротьби?

-- Жодних…

Кроне із злістю вилаявся, стукнув кулаком по столу.

-- Як так, курва, може бути? – заверещав. -- У документах вбитого раніше сина аташе я вичитав, що американець відслужив десять років у морській піхоті. Він був йобаним інструктором з рукопашного бою! Авдзєєв будь-якої миті очікував нападу, він був озброєний, так?

-- Так, він мав при собі револьвер в кишені піджака і багнет на поясі.

-- То з якого дива він навіть не дістав зброю? А естонка в туалеті? На неї напали ззаду, але вона мала чути, як хтось відчиняє двері, якісь кроки в коридорі? А вона навіть не повернулася обличчям до нападника! Так, наче не бачила його…

-- В мене є певна ідея, полковнику, -- повідомив Ясінський, позбавленим будь-яких емоцій голосом. – Приїжджайте в “Рай”. Ту… Юстину теж привезіть.

-- Звідки Ви знаєте, що вона в мене? – насупив брови “двієчник”.

-- А Ви як думаєте? Останніх кілька днів ми слідкували за всіма особами, що якимось чином замішані в цю справу, за Вами теж… Тому я знаю, що Ви не мали нічого спільного з вбивством Авдзєєва.

Кроне невдоволено щось пробелькотів, і не прощаючись, поклав слухавку, але в його жесті не було гніву. Підозрювати, навіть своїх, головне правило спецслужб. Ніхто на це не ображався, такі правила гри. Факт, що Ясінський завчасу не виключив його з кола підозрюваних, добре свідчив про професійні здібності комісара, вказував на холодний, методичний підхід до справи, певну широту поглядів. От, тільки це нічого не дало, вбивця надалі залишався на волі…

Офіцер підвів Юстину з підлоги й делікатно посадив у крісло, поставив перед нею стакан з краплиною знайденої в якомусь закамарку горілки – він волів не тримати вдома алкоголю – тоді пішов у ванну. Стоячи під струменями на зміну то гарячої, то холодної води, спробував охопити розумом останні події. Він не мав сумнівів, що смерть Авдзєєва була для “Раю” катастрофою. “Двієчник” сумнівався, щоб в цій ситуації хтось ще скористався послугами борделю – ризик був надто великим. Це в свою чергу ускладнить, а то й повністю зведе нанівець, спроби знайти винного, бо той, швидше за все, залишить заклад з рештою клієнтів, не звертаючи на себе жодної уваги. Хіба що вбивцею виявиться хтось з працівників, однак, навіть в цьому випадку було дуже сумнівним, що він нападе за відсутності бувальців “Раю”.

Зав‘язуючи краватку, Кроне похмуро глянув на своє відображення в дзеркалі. Йому не підняло настрій те, що він побачив – сорокалітній чоловік з майже сірою від втоми шкірою і налитими кров‘ю від недосипання очима, не виглядав як хтось здатний розв‘язати справу загадкових вбивств.

***

На порозі його привітала мадам Летиція; очі, що гарячково палали й стиснені у вузеньку лінію губи свідчили про роздратування, однак, її голос лунав як завжди спокійно.

-- Можете присвятити мені хвильку, полковнику? – запитала.

-- Пізніше, -- буркнув Кроне, легко підштовхуючи Юстину в бік до найближчого крісла. Здавалося, що дівчина була приголомшеною, рухалася мов автомат, попереднє істеричне збудження замінив ступор.

-- Займіться нею, -- попросив. – Я зайду до Вас, як тільки порозмовляю з комісаром Ясінським.

Він пішов у головний салон, де розмістився Ясінський, відмітивши в пам‘яті тремтячі руки і непевні рухи мадам. Очевидно смерть Авдзєєва вразила її так само сильно, як Юстину, або вона зрозуміла, що це вже кінець діяльності “Раю”. Незалежно від результатів слідства, заклад закриють, влада могла миритися з існуванням розкішного борделю, але не у випадку, коли той став ареною вбивств, які чинять з тривожною