Читати книгу - "Байки діточкам про Коська-домовичка. Школа безпеки для малюків"

— Аго-ов!!! — гукнув домовичок. — Тату-у! Мамо-о!!! Де ви-и?

Відповідати йому не схотіла навіть луна. У лісі панувала тиша. Лиш де-не-де щебетали пташки. А ще повз Косине вухо подеколи пролітав жук, і тоді він чув коротке «ж-ж-ж»… Батьки були та й загули!

— Агов… — схлипнув домовичок і пішов блукати манівцями.

Отак ішов він і йшов, коли гульк… його нога вгрузла у щось м’яке та глевке, і він почав провалюватися! Змахнувши руками, малий спробував був витягти ногу і зробити бодай крок — та зась! Усе було дарма. Тоді він заборсався ще відчайдушніше. Одначе слизька трясовина оповивала його дедалі щіль­ніше, допоки не затягла по самісіньку шию.

— А-а-а-а!!! — вичавив Кося, втрачаючи надію на порятунок.

І тут зісподу його щось штовхнуло… І викинуло на поверхню!

Кося боязко опустив очі. Під ногами у нього миготів вогник. Такий самий вогник зажеврів трохи далі… Потому ще далі зайнялися десятки вогників… І ось уже перед домовичком утворилася підсвічена стежинка!

Кося обережно закрокував тією стежинкою. Вона виявилася цілком твердою! Проте надто довгою. І звивистою… Одначе домовичок не зупинився, допоки вогники не закінчилися. Лише тоді він полегшено видихнув і всівся на зе­млю.

Вогники згасли. А вже наступної миті з трясовини вигулькнула зелена кошлата довбешка.

— Ти чого Болотяника потурбував? Нащо в болото поліз? — забуркотіла довбешка, обтрушуючись. — Якби мої онучата-Потерчата не прийшли на допомогу, було б тобі лихо! Добре, що я вчасно тебе помітив і наказав їм увімкнути ліхтарики…

— Я… заблукав, — пояснив домовичок. — Побачив татка з мамою та пішов за ними… А вони зникли!

— О-о-о… — з розумінням закивав Болотяник. — Ти Переплута побачив! Хіба тебе не попереджали, що до туману в лісі наближатися не можна? Отож-бо… Полюбляє він плутати дорогу і зводити на манівці. Набуде вигляду чогось знайомого тобі чи то бажання покаже — і веде за собою. Нудьгує він, розумієш… Адже туманові нема з ким бавитися.

— То що ж мені тепер робити? — розгубився Кося.

— Раджу відшукати стежку, — діловито порадив Боло­тяник. — Щоправда, я не знаю, де вона… Я ж не швендяю лісом, як дехто! У мене і в болоті справ по вінця! Але без стежини тут не ходять, тож десь вона є. Недалечко. Прямуй о-он туди…

Болотяник махнув рукою в бік просвітку між деревами, а тоді додав пошепки:

— І уважно роздивляйся навколо. Раптом цвіт папороті побачиш? Подейкують, ніби він бажання здійснює! Усі гадають, що знайти його можна лиш раз на рік, і то вночі. Та це не так! Головне — добре шукати.

— Овва! А який він, цвіт папороті? — пожвавішав Кося.

— Гадки не маю… — скрушно зітхнув Болотяник. — Я ж кажу: в болоті сиджу, нікуди не ходжу… Тож не уявляю, який вигляд має отой цвіт. Чув, ніби це щось полум’яне і дуже чарівне. Певен, ти його узнаєш!

Кося подякував Болотяникові від усього серця. І за порятунок, і за корисні поради. А тоді підвівся й почимчикував до світлої плями.

Лісові правила домовичка

1. Коли гуляєш у лісі, слухайся дорослих! Тільки дорослим відомо, де можна ходити, а де не варто і як оминути небезпечне місце. А ще вони краще знають, які рослини можна чіпати, а які ні.

2. Крокуючи за провідником, намагайся не пасти задніх і не звертати зі стежини! Інакше можна заблукати. Коли раптом тебе зацікавить яка-небудь комашка чи квіточка — повідом про це дорослим. Попрохай, аби вони зачекали, поки ти роздивишся свою знахідку.

3. Про всяк випадок носи з собою свисток. Якщо у тебе виникне відчуття, ніби ти заблукав чи тобі щось загрожує, — негайно свисни щодуху. Тебе неодмінно почують і обов’язково знайдуть!

4. Крокуючи лісовою стежиною, постійно дивися попід ноги. Якщо бути недостатньо уважним, можна ненароком перечепитися через коріння, ба навіть наступити на гадюку чи потрапити в болото!