Читати книгу - "Долина богів. Історії з Кремнієвої долини"

«Джон завжди влаштовував сцени у школі, — похвалився Стівен, додавши з усмішкою, — він міг також витягнути стілець із кабінету директора». Стівен вважав бунтарство сина ознакою креативності й додатковим доказом того, що стипендіальна програма йому підходить. «У Китаї творчі люди — не ті, що добре вчаться у школі, а ті, що засновують компанії, — сказав він. — Школа просто не для Джона. Він на чотири роки випереджає решту дітей»

Бернеми пояснили, що тепер вони вважають стипендію Тіля новим статусним символом. Для них це означає, що їхній син міг вступити до Гарварду, але відмовився від нього заради чогось кращого — навіть попри те, що не вступив. Те, що він став стипендіатом, було додатковим доказом його потенційної геніальності і ще одним поясненням, чому відмова від типового шляху вартувала всіх цих років його витівок. А нині, освячений історією успіху Кремнієвої долини, Джон став на новий шлях, від якого його батьки сподіваються більших результатів, ніж від коледжу.

Решта батьків багатозначно кивнули, тим часом Джим О’Нілл жестом запросив усіх сідати за довгий обідній стіл.

З одного краю сиділи Джон Марбак і Шеррі Прес-слер — батьки фіналіста Джонатана Марбака, Правін і Тану Тайл — батьки іншого фіналіста Суджая Тайла. Марбак з усіх стипендіатів найбільше походив на дорослого чоловіка. Схоже, що високий і атлетичний старшокласник із русим волоссям, великими круглими очима та кирпатим носом, зажив успіху в дівчат. Йому, більш компанійському та говіркому за решту, явно важило, подобається він комусь чи ні. Решта поводилися так, наче їм байдуже. Джон-молодший ставив запитання й уважно слухав. Він легко знаходив друзів серед інших потенційних стипендіатів.

«Кумедно, але як батькам нам дуже дивно, що таке відбувається, — сказала Шеррі, мама Марбака, — адже ми повністю присвятили своє життя тому, щоби Джонатан вступив до коледжу, та він не вступає». Вона зробила паузу. «Та, схоже, вже саме потрапляння дає достатній статус, тож отримати стипендію Тіля насправді краще, аніж вступити до коледжу». Вона промовила це скрушно, ніби не до кінця змирилася з ідеєю, що її син збирався вступати у коледж, а потім вирішив не вступати.

«Еге ж, це так, ніби ти цураєшся Гарварду, бо не мусиш туди вступати», — сказав її чоловік. «Ми завжди відкладали гроші на це, завжди, і от настав день — а він цим не користується!» — додав він. Вони засміялися. «Мабуть, нам тепер варто просто подорожувати!»

Після того, як батьки і студенти за столом представилися, їхні діти одне до одному несміливо помахали. О’Нілл підвівся зробити оголошення.

«Пітерова теорія полягає в тому, що за останні п’ятдесят років усі ми звикли до сталого економічного зростання і постійного потоку інновацій і продуктивності, і що темпи інновацій та економічного зростання вповільнюються, — сказав О’Нілл. — Він дуже хвилюється, що інновації пробуксовують і намагається зробити все від нього залежне для прискорення темпу».

О’Нілл пояснив, що задля прибутків Тіль інвестуватиме в компанії, що втілюють це завдання, у сфері неприбутковій — у молодих інноваторів, тому й заснував Фундацію Тіля. «Він має чудовий досвід у технологічних інвестиціях для молоді», — додав О’Нілл, навівши приклад Уїльяма та Майкла Андреґґів, двох братів, які покинули коледж і заснували Halcyon Molecular. Хоча компанії, що займалася скануванням геному, вже не існує, її вартість сягала 100 мільйонів. «А одного разу до нього прийшов пацан із пропозицією інвестувати в соціальну мережу під назвою Facebook, — усміхнувся О’Нілл, — і він інвестував».

Чимало фіналістів боялися, що, позаяк вони стали стипендіатами, їхні ідеї захочуть змінити, тож О’Нілл намагався заспокоїти їх, пояснивши, як Тіль і його співзасновники кардинально змінили ідею PayPal до її реалізації. По-перше, Тіль хотів, щоб PayPal проводив платежі через Palm Pilots з мейлом як додатковою функцією. Один із його співзасновників Ілон Маск заснував альтернативну X.com, яка була фінансовою компанією з імейловими платежами як основною функцією. Зрештою, вони поєднали свої зусилля і втілили PayPal у його сучасному вигляді, перетворивши вторинну функцію на засадничу ідею.

У літаку із Сан-Франциско, коли О’Нілл, Тіль і Люк Носек обговорювали потребу в інноваціях, їхньою першою думкою було сформувати групу 25-річних молодих людей, які пропонували б їм ідеї для подальшого інвестування. Проте згодом вони усвідомили, що у віці 25 років більшість людей обтяжені боргами за навчання, або вже стали заручниками визначеного кар’єрного шляху. Крім того, вони подумали, що талановиті люди в цьому місці вже самі мають соціальну мережу з доступом до інвесторів.

«Однак світова економіка потребує людей на відповідному етапі життя, з мінімальними фінансовими можливостями підтримати свої ініціативи, — пояснив О’Нілл. — Тому ми придумали стипендіальну програму для людей до двадцяти років, яку назвали “20 Under 20” — це хороша і зручна цифра». Фундація покликана допомогати їм у пошуках кадрів та інвесторів, а також давати поради щодо бізнес-планів. «Настав час для щирого зізнання, — сказав він. — Ми вже взяли зобов’язання перед вами. Ми не будемо акціонерами у ваших проектах, але маємо зацікавлення в їхньому успіху». Насамкінець він пояснив: «Ви знаєте, що маєте призупинити, а не покинути навчання, — заспокоював він їх. — Через два роки ви знову можете повернутися в університети». Насамкінець він згадав ще одну можливість: «Чимало людей заснували компанії та покинули навчання, і більше не хотіли до нього повертатися. І це працює».

О’Нілл також запропонував їм стажуватися в існуючій компанії або вчитися працювати в лабораторії чи в офісі у Затоці. Хоча Тіль і Founders Fund не матимуть частки в компаніях стипендіатів, О’Нілл не приховував ідеї, що вони можуть найматися на роботу в компанії Тіля. Або вони зможуть працювати зі своїми наставниками. Проте він заохочував їх усіх поїхати до Пало-Альто, де більшу частину часу живуть Тіль і решта засновників.

Деякі фіналісти хотіли вступити до коледжу лише на осінній семестр, щоб мати змогу повернутися туди за бажання згодом. Фіналіст Марбак відвідуватиме Університет Уейк-Форест тестувати свій освітній стартап, що забезпечить студентам онлайн-курси, а віртуальним викладачам — реальних викладачів і студентів, хоча його співзасновники мали почати одразу. Він би теж так хотів. Самі