Читати книгу - "Поза часом і простором"

— Увага! — сказав Барвицький. — Включаю велику швидкість, щоб перебороти тяжіння Землі і Сонця. Почнеться дія перевантаження.

Він поклав руку на важелі. Кулі-розрядники в каналі безперервно випромінювали страшної потужності імпульси сконденсованої енергії. Космольот з кожною секундою набирав швидкість.

Роген витріщив очі, хотів щось сказати, але йому перехопило дихання, заволокло туманом очі. Барвицького теж втиснуло страшною силою в подушки крісла, зважніли руки, стало неможливо навіть натиснути будь-який важіль, але тут почав діяти автопілот, який сам регулював прискорення космольота.

Збоку почувся стогін. Барвицький поглянув Роген знепритомнів, його очі стали скляними.

— Бізнесмен, — презирливо скривився Святослав. Подивився на прибори. Швидкість була. 20 кілометрів на секунду. Вона безперервно наростала. Тяжіння Сонця вже не впливало на апарат. Перевантаження зменшилося. Трохи кололо у висках, але відчуття було нормальним. Святослав поглянув у задній перископ — Земля, подібна кольором і величиною до зеленої вишні, танула в світлофіолетовій безодні Всесвіту.

— Прощай, моя колиско! — прошепотів Святослав… Потім він піймав у спеціальний прилад Сіріус і почав повертати апарат, щоб зірка стала по курсу корабля. Через кілька хвилин голубий вогник приємно засяяв прямо в передньому перископі… З кожною секундою набираючи швидкість, космічний корабель покидав рідну систему…

…Роген зітхнув, розплющив очі, звівся на ноги. В голові стояв безперервний дзенькіт. Оббита шкірами рубка. За пультом управління Барвицький. Він щось уважно вираховує…

В перископах — фіолетове небо — бездонна глибінь світового простору і мереживо знайомих сузір’їв. В одному з перископів невеличка кулька Сонця, яке стає все меншим, все слабіше освітлює космольот…

Роген відстебнувся від дивана, встав. Похитуючись, підійшов до Барвицького.

— Де ми? — запитав він. Барвицький здригнув, оглянувся.

— А, це ви? Перелітаємо орбіту Юпітера. Швидкість 1000 кілометрів на секунду. Через десять годин ми вийдемо за межі сонячної системи…

Роген наблизився до перископа, довго дивився в безкінечну космічну далину. Пустота. Тиша. Страх — їдкий, невідступний страх почав м’якими лапами закрадатися в серце мільярдеру.

В свідомості лише тепер з явилося розуміння всієї авантюрності його задуму. Роген згадав свій кабінет на Землі, свої комфортабельні гелікоптери, свої величезні заводи і безліч підвладних йому людей, які готові виконувати кожне його слово… Непереможне бажання повернутися назад із страшної пустелі, де нема нічого, крім далеких зірок і фіолетової порожнечі, заволоділо його душею. І чим більше думав про це, тим сильніше в його грудях народжувався нездоланний страх. Роген підскочив до Барвицького.

— Містер Барвицький! — задихаючись, сказав він.

— Що таке? Що з вами? — здивовано подивився на нього Святослав.

— Я вирішив повернутись назад! — випалив Роген.

Барвицький засміявся:

— Ви вирішили повернутися?! Ви збожеволіли!..

— Не сперечайтесь зі мною! Я тільки тепер побачив, на яку авантюру ви мене підбили!

— Я? Вас?

— Так! Ви скрізь пропагували свої безбожні мислі…

— Безумний! — крикнув Барвицький. — Чи не ви запропонували свої послуги мені? Чи не вас повела в Космос стрална жадоба здобути панування над світом з допомогою машини часу?..

— Досить! — перебив Роген. — Як би там не було, — я не бажаю більше продовжувати цей дикий експеримент!.. Повертайте назад!..

— Я не поверну! Я не відмовлюсь так, як ви, від своєї мрії, коли вже почав досягати її. Тим більше, що поворот в сонячній системі небезпечний на таких швидкостях! Це ж вам не таксі!

Роген благаюче притулив руки до грудей:

— Барвицький! Прошу вас! Повернімося! Я віддам вам апарат! Користуйтесь ним! Летіть хоч чортові в зуби!.. Я не хочу ваших століть, я хочу спокійно прожити своїх 30 років!.. Прошу вас! Прошу! Повернімося!..

Святослав заперечливо похитав головою:

— Ні! Я не повернуся нізащо! Ви не розумієте, що ви говорите! Я ніколи не відмовлюся від можливості досягти своєї мети тепер!..

Роген, мов зацькований звір, забігав по рубці. Очі його хижо заблищали:

— Ах так! Ти не хочеш! Ти забув, хто я і хто ти! Я ж покажу тобі!

І він кинувся в божевільному відчаї з піднятими кулаками на Барвицького. Зав’язалася боротьба. Святослав схопив за руки розлютованого магната:

— Заспокойтеся! Ви збожеволіли! Заспокойтеся, або я вб’ю вас!

Роген вирвав руку, вихопив важкий портсигар і з силою вдарив по голові Барвицького. Бризнула кров. Святослав застогнав. Потемніло в очах. Але в наступну мить він вихопив атомний розрядник і натиснув кнопку. Сніп ядерного спалаху пронизав Рогена, і він, безглуздо витріщивши очі, мішком посунувся донизу.

Святослав, важко дихаючи, витер піт, зігнувся над ним.

— Мертвий… Вперше я вбив людину!.. Боже! А втім — чи ж людина це?

Він довго не міг отямитися. Як би там не було, а все ж таки Роген був єдиним супутником… А тепер — повна самотність, темна пустеля, позолочена мільярдами зірок…

Барвицький хутко з допомогою спеціальних проміжних камер викинув труп Рогена у сві товий простір.

Тепер одна-єдина людина летіла в космольоті. Позаду залишилася рідна Земля, де викохувалися його мрії, а попереду — тремтіла блакитна зірка, манили різнокольоровими вогнями далекі таємничі світи.