Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

Змалку цісарські діти щодня говорили п’ятьма мовами. З шести років до іноземних мов додавалися інші предмети. До дванадцяти років навчання відбувалось удома.

— Пам’ятаю як зараз, — розповідав Вільгельм. — Польську викладав пан Теодорович, математику й угорську — морський офіцер, капітан Кохани, музику — фрау Дрост, а англійську — міс Нелі Раян. Було вісім постійних учителів, а решта час від часу змінювались.

Учителів зазвичай ніхто не контролював, і вони самостійно складали програми занять із дітьми. Штефан був тієї думки, що головне — виховувати в дитині сильну особистість та індивідуальність, тож коли вчителі намагатимуться утискати дітей і змушувати вчити щось геть нудне та непотрібне, то він і без контролю про це довідається, бо діти скаржитимуться на такого вчителя. Він також уважав, що вчителі не повинні мати аристократичного походження, бо вплив вихідців із простолюду на дітей значно здоровіший, аніж руйнівна атмосфера при дворі. Марія-Терезія була обережнішою й іноді без попередження приходила на той чи той урок, через що не один учитель позбувся посади. Розкусивши цю її методику, діти почали попереджати своїх улюблених учителів про візит матері,◦— вона зазвичай обговорювала це зі Штефаном за сніданком.

Так дітям таланило досить довго прикривати улюблену вчительку французької, котра винайшла не зовсім типовий метод зацікавлювати дітей вивченням мови: вона читала їм французькою непристойні оповідання, а іноді навіть показувала малюнки. Хлопці були в захваті. Вільгельмів брат Альбрехт навіть одного разу спробував спокусити вчительку. Він довго готувався до цього, відливаючи в поцуплену в кухні кришталеву пляшку для коньяку потроху від різних алкогольних напоїв, які подавали гостям на вечірках. Усі напої, до яких йому вдавалося допастися, він зливав докупи, дбаючи лише про те, щоби наповнити свою пляшку. Так він створив якусь неймовірну суміш і запросив мадемуазель до себе в ігрову кімнату на додатковий урок. Урок він завбачливо призначив на вечір, коли батьки влаштовували прийом. Тоді всім було не до дітей.

Для хоробрості Альбрехт сам ковтнув із пляшки, і йому відразу ж закрутилось у голові. Прийшла мадемуазель. Він запропонував їй випити. Вона погодилася. Коли зробила перший ковток, її очі здивовано розширилися, та хлопець запевнив її, що це особливо вишуканий коньяк, який він «позичив» у батька і яким той частує лише особливих гостей. Мадемуазель перейшла на французьку і почала випитувати, чи правда, що у віденському Гофбурзі є спеціальна кімната з отрутами, якими Габсбурґи користуються ось уже триста років і які ліпші навіть за отруту Медичі, бо слідів злочину неможливо виявити. Далі розмова точилась у схожому руслі. Не минуло й години, як мішанина трунків зморила обох, і прокинулися вони аж під ранок із важкими головами, не відразу змігши пригадати, що ж вони тут роблять. На щастя, всі в замку ще спали, тож вони тихенько розійшлися по своїх кімнатах.

Сестри Віллі й Альбрехта спершу соромилися на уроках французької, та поступово також зацікавилися. Марія-Терезія щось запідозрила тільки тоді, коли п’ятирічний Віллі раптом почав розпитувати в неї про значення різних не дуже пристойних слів. Коли його лексикон розширився до питання про те, що таке «французький поцілунок», Марія-Терезія прибула на урок без попередження, та не зайшла до кімнати відразу, а постояла під дверима, підслуховуючи. Потому покликала Штефана, бо припускала, що він не повірить їй, якщо вона розповість таке про улюблену вчительку дітей. Штефан і справді дуже не хотів звільняти симпатичну француженку, котра подобалася йому не лише як учителька, та Марія-Терезія була невблаганна. Діти зі сльозами на очах проводжали улюблену гувернантку. На її місце взяли старого нудного вчителя, котрого всі дружно ненавиділи, особливо за ті довжелезні шматки з п’єс Мольєра, які тепер їм доводилося визубрювати напам’ять.

Розпорядок дитячого дня у Живці було розписано похвилинно.

Підйом: 6:00. За легендою, що цісар Франц-Йозеф завжди дуже рано вставав і за час свого майже сімдесятилітнього правління привчив до цього цілу імперію. Після підйому — ранкова руханка, ще в нічних сорочках, гімнастика та дихальні вправи перед відчиненим вікном, далі — обливання холодною водою і полоскання носа (втягування холодної води через ніздрі — цю звичку Вільгельм зберіг на ціле життя, і це часто рятувало його від застуд).

Служба Божа: 7:00.

Сніданок: 7:30 (дорослі снідали ще раніше — взимку о 6:30, улітку — о 7:00). На сніданок були кава-чай і булочки з маслом.

Перший урок: 8:00.

Сендвіч і склянка вина: 10:00.

Прогулянка зі спілкуванням іноземною мовою: 11:00.

Обід: о 12:00, теж із вином. Улітку обідали на просторій веранді, оточеній великими квітучими кущами, взимку — в зимовому саду, поряд із яким була теплиця з квітами, а над квітами пурхали блакитні та зелені хвилясті папуги. Потому теніс чи катання на ковзанах. Розпорядок був непорушним, і кожен відхід від правил ставав справжньою сенсацією. Переважно ініціатором таких змін бував спонтанний Карл-Штефан. Усіх інших за найменшу спробу порушити розпорядок могли суворо покарати.

Вільгельм розповідав Галині кумедну історію про те, як одного разу теніс перенесли на 11:30. Це сталося випадково. Того дня в них якраз почала працювати нова англійська гувернантка, міс Нелі Раян. Вона прийшла познайомитися зі Штефаном, і в той самий момент до батька підбігла Елеонора і радісно повідомила, що міс Раян уміє грати в теніс, а потому запитала, чи вони зіграють