Читати книгу - "Важка весна"

Тоді в корпусі з’явилася вона, та, котру в перші дні навіть не зауважив. Тобто брав від неї термометр і через кілька хвилин, коли вона знову з’являлася, віддавав їй, не помічаючи ніякої зміни. Бо то були механічні рухи, пов’язані з розпорядком кожного оздоровчого закладу, і людина часто навіть не підіймає голови від читання, коли приймає термометр і коли його віддає. Так, спочатку він не бачив жодної різниці між приходом панни Шатен і приходом новоприбулої. Її високе чоло було злегка, по-дитячому випнуте, а над ним, з-під тугої та накрохмаленої хустки, що обтискала чоло і була зав’язана на потилиці, вибивалося пасмо світлого волосся. І ось він побачив усе це, хоча просто лежав, коли прийшла і коли повернулася по термометр. Знав також, що така поведінка для нього природна, бо ніколи не виказував враження, яке на нього хтось справив, а користався своєю видимою неуважністю для спостереження і оцінювання. Але водночас усвідомлював, що поруч із нею у ньому щоразу народжувався якийсь упертий спротив. Здавалося, немов до нього силоміць намагалося наблизитися щось таке, що може зруйнувати його замкнений світ; власне, через цей страх він так рідко відвідував і поручика Налецького, і звечора, коли виходив із кімнати, прямував до лісу або широкою заасфальтованою дорогою до села. І якщо потім собі зізнавався, що думав про неї і навіть бажав її приходу, то коли вона з’являлася, він із ще більшою, затятою впертістю огортався холодною безсторонністю.

Липневе тепло наперекір коричневому полотну, що затіняло терасу, вперто заповнювало кімнату, тому здавалося, немов він лежить у човні під жовтим вітрилом, випаленим сонцем, над непорушною морською гладдю. В тій задушливій спеці тіло, мов одурманене, забувало про все; і свідомість вивільнялася від спеки і втоми й вирушала на сонячне трієстське узбережжя. Знав його до найдрібніших подробиць, а все ж воно здавалося якимось зміненим; по ньому мчали англійські джипи, і в Мірамарі жив англійський генерал. А старезні скелі все ще височіли коло води, і пляжники засмагали на березі, що м’яко вигинався від Барковель до Мірамара, набуваючи форми розтягненого морського коника з головою коло мірамарської фортеці. Над берегом на східчастих терасах дозрівали виноградні лози, ген аж до краських сіл. Тоді на стрімкій стежці з’явилася Даринка. Засмагла, вона поверталася з купання і здивувалася, побачивши його: «Казали, що ти у Франції, людино Божа!» На її здивування він поблажливо усміхався і ледь стримувався, щоб не поводитися, як герой, котрий поборов смерть. Бо вона б напевне щось уїдливо зауважила. То що ж, вона завжди була такою, Даринка! Могла б його запитати, як він урятувався. Принаймні це. Мабуть, не варто було прибути з такої далечіні, аби зустріти такий прийом; отож тому, може, краще знову повернутися сюди, в свою кімнатку у французькому санаторії. А тут саме сповістили, що прийшла якась панна, з його краю, і хоче його бачити. «Дуже вродлива і світловолоса», — сказала лікарка в коридорі. Він повернув і витер піт, який виступив під час післяобіднього сну, щоб гідно прийняти її. І не кашляти... Тоді справді хтось постукав у двері, і він спитав сам себе, яка це дівчина прийшла його провідати.

— Пане, — сказала.

— Так.

І саме тоді прокинувся і побачив, що вона простягає йому термометр.

— Вам снилося щось приємне?

Вдивлявся у неї крізь відтінки снів.

— Шкода, що я вам завадила, — мовила і махнула рукою.

І на хвилинку замовкла біля його таємниці.

— Сьогодні я швидко впораюся. — І знизала плечима. — Всі ж поїхали до Парижа!

Тоді згадав.

— Так-так, — сказав. — Чотирнадцяте червня.

— Сьогодні ввечері у Парижі всі танцюватимуть на вулицях і площах, — сказала якось відсторонено.

Лікарка під час обходу була більш роздратована, ніж звичайно. І з панною Шатен, яка її, як завжди, супроводжувала із записником у руках.

— Після огляду спробуємо зробити пневмоторакс.

— Може, не треба зараз? — сказав і усміхнувся.

Панна Шатен глянула спочатку на нього, потім на лікарку, немов хотіла попередити неминучу сутичку.

— Мабуть, я тут лікар, а не ви? — сердито сказала вона. І, повернувшись до панни Шатен додала: — Отакої! Я лікар чи він?

І ще рішучіше:

— Ви записали, панно Шатен?

— Так докторе, — спокійно відповіла Шатен.

— Добре. По огляді спробуємо.

Видно було, що її свавільність не була насправді такою непохитною, бо вона швидко продовжила, немов нападаючи на панну Шатен:

— Він хоче видужати чи ні? Що? Такого ще не було. А ви, панно Шатен, знаєте, яка його рентгенограма. Як? Ну, тоді я лікар чи він?

Зібгав ноги під покривалом, щоб його горизонтальне тіло не було таким беззахисним перед двома жінками, які стояли в білих халатах коло його ліжка.

— Вам не треба пручатися, — знову обурилася вона, і гумові трубки стетоскопа вдарилися