Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вітри сподівань 📚 - Українською

Читати книгу - "Вітри сподівань"

193
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вітри сподівань" автора Володимир Кільченський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 168
Перейти на сторінку:

На третій день подорожі почалася відлига, і Гусак непокоївся, що вітер може зламати кригу на Переяславській переправі. Тоді їм доведеться довго чекати слушної години для переправи на лівий берег Дніпра. На п’ятий день шляху дісталися Трахтемирова і вже поночі розмістилися на відпочинок у монастирі. Кожен шукав собі зручне місце для нічлігу. В монастирі завжди було багато заїжджого люду, і козаки не особливо ремствували. Добре, що дісталося гарячої риб’ячої юшки і солодкого гарячого трунку з якогось зілля, відомого монахам. Іван, Олекса та Степан влаштувалися у стайні на сіннику і незабаром заснули, зморені виснажливим шляхом.

Вранці мороз знову скував льодом калюжі, і сотня, привівши себе до ладу, направилася до переправи. Тут уже порядкували умільці переправляти люд через Дніпро. Днина була сприятливою, і сотня розтягнулася, готуючись до переходу по льоду. Підійшла черга і трьох побратимів. Іван побачив широченну смугу переходу. Туди і сюди йшли люди, котилися вози, і подекуди коні тягли сани. Смуги переходу були поділені мотузками, що кріпилися на вмерзлих у лід паколах. Хлопці підвели коней до початку переходу, і підручні старших переправи розділяли гурти, витримуючи поміж ними відстань. Іван витяг з торби припасену мотузку і, прив’язавши її до повода Гнідка, почав наближатися до льодової переправи. На льоду суцільним покривом лежали вмерзлі у лід дошки, а понад настилом з боків були натягнуті дебелі мотузки.

Гнідко не виказував ніякого занепокоєння, і коли прийшов час ступати на настил, Іван сміливо рушив, ведучи коня на довгому поводі. З обох боків рухалася упряж сотенного обозу, вигупуючи по настилу коліщатами, обрамленими металевими смужками.

Над переправою стояв гуркіт, змішаний з вигуками старших переправи і козацьких десятників. Гнідко небоязко ступав за Іваном, але весь час хотів наблизитися до нього, і козак, озираючись, сердито покрикував:

— Чого ти тулишся, дрисло такий?! Це тобі не через річечки переправлятися… Забув, як через Дніпро плив?..

По льоду тягнулися чотири змієподібних вервечки, дві — в один бік, а дві — в інший. Звідти, де рухалися вози та сани, було чути більш нервові крики їздових та неспокійне іржання коней. Коли до лівого берега лишилося зовсім небагато, в Івана трохи відлягло від серця, а Гнідко, побачивши зовсім поряд землю, несподівано гучно заіржав. Іван засміявся і, підтягуючи його до берега, промовив:

— А ти боявся!.. Я ж з тобою! Скоро будемо в Переяславі!

Відійшовши подалі від переправи, Іван перевірив збрую, заходився оглядати коня. Потім відламав шматок коржа, пригостив зголоднілого Гнідка.

В одному місці швидко зібралася сотня, і доки підходила решта обозу, Петро виставляв верхових у похідну лаву.

Невдовзі сотня рушила до Переяслава і зупинилася на його околиці. До міста поїхав Петро Гусак з десяткою козаків, і серед них була трійка товаришів: Іван, Олекса та Степан. Швидко прямували до середмістя, аби дати звіт перед полковником Капустою про прибуття сотні козацьких осібників.[5] Іван встигав розглядатися навкруги, запам’ятовуючи шлях. Місто виглядало охайним і немовби святковим. Було досить людно, і ближче до середини міста Петро перейшов на стишену ходу. Пава рухалася поважно, обминаючи наставлені попід будинками ридвани та гурти люду, що сновигали по вулицях, куди не кинь оком.

— Оце, хлопці, нам діла буде… Дивіться, скільки тиняється люду. Більш ніж у Чигирині! — якось весело вигукнув сотенний і, побачивши ряд гарно вдягнених дозорців, спішився та підійшов до когось зі старшин.

Після перемовин з козацьким старшиною охоронного полку Богдана Хмельницького Петро Гусак наказав козакам спішитися і чекати на нього десь поблизу. Впевненою ходою заспішив до гетьманської резиденції і в супроводі охоронця зайшов в особняк.

Козаки знайшли місце для своїх коней, розмістивши їх на гетьманських конов’язах неподалік від резиденції. Багато тут скупчилося люду, і козаки, дожидаючись Гусака, підгодували коней сіном, запропонованим спритними хлопчаками. Залишивши біля коней Овсія Болбота, Іван та його товариші підійшли до гурту козаків, що також чекали своїх сотенних з розпорядженнями від гетьманської резиденції. Привітавшись, стали збоку, попихкували люльками та прислухалися до розмов. Тут були козаки звідусіль, навіть з віддалених полків Вінниці, Старокостянтинова та з міста Бара. Іван, вслухаючись у розмови посланців полків, зрозумів, що очікуваного миру з поляками годі чекати. Князі Вишневецький та Осолінський уже збирають, геть забувши про настанови короля Яна Казимира не сваритися з Хмелем, ополчення з посполитих і завдають ударів на лінії перемир’я — від Старокостянтинова до Шаргорода.

Козаки весело говорили про те, що й вони не дрімають. Кривоносенко, син полковника Кривоноса, добре трясе ляшків. З’явилися досі невідомі захисники Поділля, які зібрали загони під керівництвом козака Донця і дошкуляють ляхам своїми вилазками по той бік лінії.

Тут побратимів підізвав козак Овсій Болбот, що чатував біля коней, і всі разом спішно полишили гурт.

Петро вже сідлав свою Паву і на запитання хлопців весело вигукнув:

— На постій!.. Подалі від гетьманської резиденції, поряд з містом, понад річкою Трубіж. Там нам добре буде!

Добралися до своєї сотні і заспішили до Гайсина, де було наказано зупинитися. Пройшли місто околицею і по обіді вже розселялися по хатах, а їздові зайняли гарну панську стайню — як сказав Гусак, будуть і коней доглядати, і постіль там мати…

Іван з Олексою, Степаном та Овсієм розмістилися у вдовиці Христини, яка мала двох дітлахів. Житимуть у клуні. Там є кабиця для зігрівання, а через перестінок — худобина. Заходилися облаштовувати своє житло, а коли в кабиці затріщали дрова і від неї пішов теплий дух, хлопці

1 ... 9 10 11 ... 168
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітри сподівань», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вітри сподівань"