Читати книгу - "Робін Гуд"

Слід сказати, що в ті дні, коли ярмарок в Ноттінгемі був у самому розпалі, шериф влаштовував звані обіди для членів різних купецьких гільдій, від яких мав неабиякі прибутки за надання їм права базарювати в місті. Як тільки Робін Гуд у супроводі трьох чи чотирьох м'ясників увійшов до бенкетного залу, одразу ж туди прибув набундючений шериф у пишному вбранні. Він милостиво привітав присутніх, і численні гості одразу сіли за стіл, що аж тріщав під наїдками та напоями.

Шериф запросив Робіна на чільне місце, праворуч від себе, бо саме перед цим один з м'ясників прошепотів йому на вухо:

— Цей пришелепуватий хлопець коїв сьогодні таке, що ми мало животи не понадривали. На один пенні він давав м'яса більше, ніж ми на три, а кожній дівчині, яка згодна була його поцілувати, накидав ще добрячий шмат.

А інші м'ясники додали:

— Він зовсім не знає ціни добру, і перший-ліпший спритний чоловік може обдерти його до нитки.

Шериф ладен був навіть зі свого рідного брата зняти останню сорочку, і тому не міг відмовитися від спокуси обдерти молодого марнотратця. До того ж він гадав, що цей гість звеселить всю компанію за бенкетним столом. Отже, посадовивши Робіна поруч себе, шериф приділяв йому особливу увагу і несамовито реготався з його жартів. Проте, правду кажучи, важко було втриматися від сміху, бо Робін сипав такими дотепами та жартами, від яких усі присутні хапалися за животи.

Останнім з гостей прийшов єпископ Герфорда. Прочитавши передобідню молитву, він сів ліворуч від шерифа. Товстий, із драглистим тілом єпископ являв собою повну протилежність господареві дому з його пісною худорлявістю.

Після молитви, поки слуги заносили до зали дерев'яні таці з м'ясними стравами, Робін підвівся з місця і сказав:

— Ми з вдячністю прослухали молитву мілорда[14] єпископа. А тепер, любі друзі, веселіться і пийте, — я не поїду звідси, поки не розплачусь, хоч це вже й коштує мені більш як п'ять фунтів. Отже, мілорди й джентльмени, не жалійте вина, пийте на здоров'я!

— Ви тільки послухайте, послухайте, що він верзе! — зарепетували м'ясники.

— Ох же й веселун, — мовив шериф, — та тільки цей бенкет влаштував я сам. Однак у тебе, мабуть, не одна сотня голів худоби і дуже багато землі, якщо ти так легко розкидаєшся грішми.

— О, цього в мене вистачає, — відповів Робін, і в його очах застрибали бісики. — П'ятсот рогатих худобин маю я та мої брати, і жодної з них ми досі не змогли продати. Ось чому я став м'ясником. Проте я не розуміюся на торгівлі й охоче продав би всю череду, якби тільки знайшовся покупець.

У шерифа прокинулась його невситима зажерливість. «Якщо цього дурника все одно хтось обскубе, — подумав він, — то чому б цього не зробити мені?»

— То ти кажеш, п'ятсот голів? — поквапливо перепитав він Робіна.

— Точніше, п'ятсот десять ситих, вгодованих худобин, яких я хоч зараз згоден продати за підхожу ціну. Їй-бо, тому, хто заплатить мені живими грішми, я віддам усе це добро за двадцять золотих кружечків. Хіба я дорого правлю, панове?

«Чи бачив ще хто такого недоумкуватого м'ясника?» — дивувався шериф: він зовсім забув про свою гідність і підштовхнув ліктем у бік товстого єпископа.

— Слухай, хлопче, — видушив він із себе крізь деренчливий сміх, — я завжди готовий допомогти кожному бідакові в моєму графстві. Тож якщо не знайдеш покупця за цю ціну, я сам куплю твою череду.

Така щедрість, здається, остаточно покорила молодого гостя, і він став вихваляти шерифа до небес, говорячи, що ніколи й нізащо не забуде його добрості.

— Ну годі, облиш, — сказав шериф, — адже це звичайна торговельна угода. Приганяй завтра на базарний майдан свою худобу та бери гроші.

— Ні, ваша ясновельможність, — відказав Робін, — це нелегко буде зробити, бо моя худібка розбрелася по пасовиськах. Але пасовиська неподалік, щонайбільше за милю від Геймвелла. Може, ви самі завітаєте до мене завтра, аби одібрати собі кращих тварин?

— О, дуже охоче, — сказав зажерливий шериф, забувши про всяку обережність. — Переночуй у мене, а вранці поїдемо разом.

Гість замислився, бо зовсім не мав наміру залишатися в домі шерифа на ніч. Він хотів було запропонувати тому певне місце зустрічі, та зміркував, що це може викликати підозру. Робін уважно подивився на гостей. Бенкет був у самому розпалі, і всі м'ясники не відривалися від келихів. Шериф і Робін розмовляли півголосом, тим часом як мілорд єпископ солодко куняв.

— Згоден, — нарешті промовив Робін.

Раптом широко розчинилися двері й до бенкетного залу ввійшов слуга, несучи перед собою тацю з келихами, наповненими підігрітим вином. Робін позирнув на нього, і на його обличчі мимоволі з'явився вираз надзвичайного подиву, який він, однак, одразу ж поборов. Слуга також помітив Робіна. Він, наче вкопаний, зупинився біля дверей, а потім, удавши, ніби щось забув принести, повернувся і вийшов із залу.

Цей слуга був Маленький Джон.

Десятки питань заворушились у голові Робіна, і на жодне з них він, не міг знайти відповіді. Що робить Маленький Джон у домі шерифа? Чому він нічого не сказав своїм товаришам? Чи вірний він їм? Чи, може, він…?

Але ці підозри розвіялись