Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна 📚 - Українською

Читати книгу - "Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна" автора Олексій Миколайович Толстой. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 129
Перейти на сторінку:
скочив у сідло, посварився звідти довгим пальцем, злетів майже без розгону і одразу ж сів знову, кричав писклявим, тонким голосом, вказуючи на поламані рослини.

— Дивак, ображається, — мовив Гусєв і гукнув марсіанинові: — Годі тобі горланити, сучий сину! Дибай сюди, не скривдимо…

— Олексію Івановичу, перестаньте лаятися, він не розуміє по-російськи. Сядьте, а то він не підійде.

Лось і Гусєв сіли на гарячий грунт. Лось почав показувати, що хоче пити і їсти. Гусєв закурив цигарку, плюнув. Марсіанин деякий час дивився на них і кричати перестав, але все ще сердито сварився довгим, як олівець, пальцем. Потім одв’язав од сідла мішок, кинув його людям, кружляючи, піднявся високо і швидко полетів на північ, зник за обрієм.

У мішку були дві металеві коробки і плеската посудина з рідиною. Гусєв одкрив коробки — в одній було дуже запашне желе, у другій — драглисті шматочки, схожі на рахат-лукум. Гусєв понюхав.

— Тьху, он ба, що їдять!

Він витяг із апарата кошик із їжею, назбирав сухих уламків кактуса, запалив їх. Здійнявся легенький димок, кактуси тліли, але жару було багато. Розігріли бляшанку з солониною, розклали страву на чистій хустині. Їли жадібно, тільки тепер відчули нестерпний голод.

Сонце стояло над головою, вітер ущух, було жарко. По оранжевих грудках підповз багатоногий звірок… Гусєв кинув йому шматочок сухаря. Він підвів трикутну рогату голову і наче скам’янів.

Лось попросив цигарку і ліг, підперши щоку, курив, усміхався.

— Олексію Івановичу, знаєте, скільки часу ми не їли?

— З учорашнього вечора, Мстиславе Сергійовичу, перед відльотом я картоплі наївся.

— Не їли ми з вами, любий друже, двадцять три або двадцять чотири дні.

— Скільки?

— Вчора в Петрограді було вісімнадцяте серпня, а сьогодні в Петрограді одинадцяте вересня, — от яка дивина.

— Цього, ви мені голову відірвіть, не зрозумію, Мстиславе Сергійовичу.

— Та я й сам не дуже розумію, як воно виходить. Вилетіли ми о сьомій. Зараз, як бачите, друга година дня. Дев’ятнадцять годин тому ми покинули Землю, за цим годинником. А за годинником, який лишився у мене в майстерні, минуло близько місяця. Ви помічали — їдете в поїзді, спите, поїзд зупиняється, ви або прокинетесь од неприємного відчуття, або у сні починаєте знемагати. Це тому, що, коли вагон зупиняється, в усьому вашому тілі відбувається уповільнення швидкості. Вагон котиться собі, ви лежите, і ваше серце б’ється, і ваш годинник іде швидше, ніж коли б ви лежали в нерухомому вагоні. Різниця невловима, бо швидкості дуже малі. Зовсім інше — наш переліт. Половину шляху ми пролетіли майже із швидкістю світла. Тут уже різниця відчутна. Биття серця, швидкість ходу годинника, коливання часток у клітинках тіла не змінились по відношенню одне до одного, летячи в безповітряному просторі, ми становили єдине ціле з апаратом, — усе рухалося в одному з ним ритмі. Проте якщо швидкість апарата перевищувала в п’ятсот тисяч разів нормальну швидкість тіла на Землі, то швидкість биття мого серця, — один удар на секунду, коли лічити за годинником, що був у апараті, — збільшилась у п’ятсот тисяч разів, тобто моє серце відбивало під час польоту п’ятсот тисяч ударів на секунду, рахуючи за годинником, що лишився в Петрограді. За биттям мого серця, за рухом стрілки хронометра в моїй кишені, за відчуттям усього мого тіла ми прожили в дорозі дев’ятнадцять годин. І це справді були дев’ятнадцять годин. Але за биттям серця пітерського мешканця, за рухом стрілки на годиннику Петропавловського собору минуло з дня нашого відльоту понад три тижні. Колись можна буде збудувати великий апарат, взяти в нього на півроку запас їжі, кисню та ультраліддіту і пропонувати яким-небудь дивакам: вам не подобається жити в наш час, — хочете жити через сто років? Для цього треба тільки запастися терпінням на півроку, посидіти в цій коробці, зате — яке життя! Ви перескочите через століття. І посилати їх із швидкістю світла на півроку в міжзоряний простір. Посумують, обростуть бородами, вернуться, а на Землі — золота доба. А все це колись так і буде.

Гусєв охав, цмокав язиком, дуже дивувався:

— Мстиславе Сергійовичу, а що ви думаєте про це питво, — ми не потруїмося?

Він зубами витяг із марсіанської фляжки затичку, покуштував рідину язиком, сплюнув: пити можна! Ковтнув, крякнув.

— Наче наша мадера.

Лось покуштував: рідина була густа, солодкувата, з сильним запахом квітів. Куштуючи, вони випили половину фляжки. По жилах пішло тепло і особлива легка сила, а голова лишалася ясною.

Лось підвівся, потягнувся, випростався, — гарно, легко, дивно було йому під цим іншим небом, нездійсненно, чудово. Ніби його викинув приплив зоряного океану, ніби наново народжений у незвідане, нове життя.

Гусєв одніс кошик з їжею в апарат, щільно загвинтив люк, зсунув картуз аж на потилицю.

— Гарно, Мстиславе Сергійовичу, не шкода, що поїхали.

Вирішено було знову піти на берег і поблукати до вечора горбкуватою рівниною.

Весело перемовляючись, вони рушили між кактусами, іноді перестрибуючи через них довгими, легкими стрибками. Камені прибережного схилу невдовзі забіліли крізь зарості.

Раптом Лось зупинився. Холодок гидливості пішов по спині, за три кроки, біля самісінького грунту, із-за жирного листя дивилися на нього великі, мовби конячі, напівприкриті рудими повіками очі. Дивились пильно і люто.

— Що там? — спитав Гусєв і теж побачив очі. І, не роздумуючи, одразу ж вистрілив у них, — злетіла курява. Очі зникли. — Он ще гадина! — Гусєв обернувся і вистрілив ще раз у буре рідкосмугасте, гладке тіло, що швидко бігло на великих павукових ногах.

Це був здоровенний павук — на Землі такі водяться тільки на дні глибоких морів. Він утік в зарості.

ПОКИНУТИЙ БУДИНОК

Від берега каналу до найближчої купки дерев Лось і Гусєв ішли горілим бурим

1 ... 9 10 11 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна"