Читати книгу - "Вітер з Дніпра"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Тсс! — баба дідові.
— Тсс! — дід бабі. — Спить?
— Спить онучечка, спить ягідка…?І враз вискочили обоє з сіней, відчайно замахали руками:
— Киш! Киш, проклятий! Онука спить!
Бабин півень, горлатий галаган, злетів на тин і кукурікнув. «Кукурікнув»— це дуже обережно сказано. Коли ви не були в Млинках, ви ніколи не уявите, як кукурікає цей півень. В одну мить він може розбудити увесь колгосп.
Взагалі ніхто не позаздрив би вам, коли б цей галаган був вашим сусідою. А «галаган» — це порода. Голінасті ноги й гола шия, без ніякого кашне. Нічого собі красунь; хоч людям на очі не показуй! Але, знаєте, — голос! Саме за це тримає його баба Лизавета. Голос, як у Шаляпіна. Це по наслідству. Кажуть, що прапрадід цього півня теж мав такий веселенький голосок, що, кукурікнувши, на смерть перелякав панотця Гавриїла, коли той ходив по селу з молитвою. Довелося виливати переполох.
Сполохавши півня і не давши йому доспівати арію, хотіли старі повернутись у хату, та тут, наче з-під землі, з'явились дві бабоньки Бабарихи.
— Онучечка приїхала?
— Гостя дорогенька?? — Хай їй доленька щастить!
— Хай здоровенька буде! Хоч у віконце хотять вони глянути на гостю. (А зозуля на суку: ку-ку!)
Навколо хати підтюпцем оббігли, до віконця припали, дивляться на ліжко баби Бабарихи, на те ліжко, де спить опудало.
— Що ж то за хороша дівчинка?
— Як маківочка!
— Як ягідка!
— Як ясочка повновида! (А зозуля на суку: ку-ку!)?Коли б опудало могло чути ці компліменти, воно б так запишалося, що ні підійти до нього, ні підступити. (А зозуля на суку: ку-ку та кужу…)
— Зозуля кує, роки лічить;— зітхає дід Галактіон.
— Це — мені, — сказала, баба Бабариха, — та й багато ж як — у два десятки годочків не вбереш.
— Ні, мені, — заперечила Бабариха друга. — Мені, мої голубоньки, мені!
— Ні, це мені кує, — сказав дід Галактіон, — бо я перший почув. Недовго їй кувати. До петрівки, а тоді, вдавиться зозуля мандрикою з сиру.
— Ні, діду, я буду обережною, не вдавлюсь, бо це я— зозуля!
І злізла тут Олеся з груші, а дід Галактіон подивився на всіх і сказав:
— Старію.
І сказали Бабарихи «старіємо», бо не розпізнали вони, що це не зозуля кує, а пустує дівча.
А піонери вже йдуть, уже довідались і вони, що приїхала піонерка з міста. А її батько працює під водою і в яке завгодно море спуститься в глибину, і не боїться він ні акул підводних, ні раків, а вони ж, оті морські раки, не такі, як у річці, а завбільшки з трактор «Інтернаціонал».
З огляду на те, що найбільш цікава й поважна річ була в Проньки (підзорна труба), а це відразу надавало великої ваги всьому піонерському загонові, діти вирішили, що саме він, Пронька, має першим відрекомендуватися міській піонерці і познайомити з нею всіх інших.
— Проньків Сокіл, — урочисто виступив він наперед, — а це моя труба!
— Підзорна труба! — виправили хором піонери. — Будь напоготові!
— Хороша труба, а я просто — Олеся Садова, без труби. Завжди готова! А це що за гусак?
— Гусак. Капітан Капітанич, найкращий у районі, а я — Євгешка Зуб. Гусака я викохав. Факт.
— А ти чого так на мене дивишся?
— Я не на тебе дивлюсь, а на твою ґулю на лобі. Я — Наталя Недригайло, а до гулі треба холодну примочку.
— Не треба, пройде… Це мене вчора якийсь хуліган у лісі вдарив. Каменем. Я аж знепритомніла. А коли?очуняла, вже й хустинки з пряниками не було. Той хуліган, напевне, забрав. Я гостинець везла дідові та бабі.
Євгешка зненацька зблід. Він догадався, кого він учора вдарив. Тільки хустинки він ніякої не бачив…
— Олесю, — натхненно сказав Кузька. — Я знайду хулігана. Я такий слідопит, що знайду. Євгешко, і ти мені допоможеш. Удвох хулігана швидко знайдемо. Гаразд, Євгешко?
Ситуація для Євгеші створилась мало сприятлива.?Зрозуміло, що відповів він Кузьці так, наче гречану галушку ковтнув.
— Умгу… Факт…
І, ковтаючи цю галушку, він подумав: «Як добре, що вона (не галушка, а Олеся!) не впізнала мене. Так ось яка та Явдошка Ковалишина…»
Учора ввечері, безтямно шпурнувши в Олесю камінь, Євгешка кинувся бігти. Тільки пізно вночі він прибіг додому. У хлопця страшенно розболівся живіт. Можливо, що причиною цьому було хвилювання, пережите в лісі. Хлопець стогнав і корчився. Батько був десь у колгоспі на варті, мати перелякалась. Як зарадити лихові? Лікарня за десять кілометрів, у районі.
— Може, ти що з'їв таке? — бідкалась мати.
Євгешка затаїв свою пригоду.
— З'їв… Ой, з'їв… Сало…
— Багато?
— Шматок… Ні, два…
— Ой горенько!.. А ще?
— Шовковиць… Півцеберки…
— От халепа, от горе
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітер з Дніпра», після закриття браузера.