Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Вітер з Дніпра 📚 - Українською

Читати книгу - "Вітер з Дніпра"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вітер з Дніпра" автора Олександр Васильович Донченко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 34
Перейти на сторінку:
часу дід Галактіон з бабою Лизаветою ходили в сінях навшпиньках, боячись розбудити онуку.

— Тсс! — баба дідові.

— Тсс! — дід бабі. — Спить?

— Спить онучечка, спить ягідка…?І враз вискочили обоє з сіней, відчайно замахали руками:

— Киш! Киш, проклятий! Онука спить!

Бабин півень, горлатий галаган, злетів на тин і кукурікнув. «Кукурікнув»— це дуже обережно сказано. Коли ви не були в Млинках, ви ніколи не уявите, як кукурікає цей півень. В одну мить він може розбудити увесь колгосп.

Взагалі ніхто не позаздрив би вам, коли б цей галаган був вашим сусідою. А «галаган» — це порода. Голінасті ноги й гола шия, без ніякого кашне. Нічого собі красунь; хоч людям на очі не показуй! Але, знаєте, — голос! Саме за це тримає його баба Лизавета. Голос, як у Шаляпіна. Це по наслідству. Кажуть, що прапрадід цього півня теж мав такий веселенький голосок, що, кукурікнувши, на смерть перелякав панотця Гавриїла, коли той ходив по селу з молитвою. Довелося виливати переполох.

Сполохавши півня і не давши йому доспівати арію, хотіли старі повернутись у хату, та тут, наче з-під землі, з'явились дві бабоньки Бабарихи.

— Онучечка приїхала?

— Гостя дорогенька?? — Хай їй доленька щастить!

— Хай здоровенька буде! Хоч у віконце хотять вони глянути на гостю. (А зозуля на суку: ку-ку!)

Навколо хати підтюпцем оббігли, до віконця припали, дивляться на ліжко баби Бабарихи, на те ліжко, де спить опудало.

— Що ж то за хороша дівчинка?

— Як маківочка!

— Як ягідка!

— Як ясочка повновида! (А зозуля на суку: ку-ку!)?Коли б опудало могло чути ці компліменти, воно б так запишалося, що ні підійти до нього, ні підступити. (А зозуля на суку: ку-ку та кужу…)

— Зозуля кує, роки лічить;— зітхає дід Галактіон.

— Це — мені, — сказала, баба Бабариха, — та й багато ж як — у два десятки годочків не вбереш.

— Ні, мені, — заперечила Бабариха друга. — Мені, мої голубоньки, мені!

— Ні, це мені кує, — сказав дід Галактіон, — бо я перший почув. Недовго їй кувати. До петрівки, а тоді, вдавиться зозуля мандрикою з сиру.

— Ні, діду, я буду обережною, не вдавлюсь, бо це я— зозуля!

І злізла тут Олеся з груші, а дід Галактіон подивився на всіх і сказав:

— Старію.

І сказали Бабарихи «старіємо», бо не розпізнали вони, що це не зозуля кує, а пустує дівча.

А піонери вже йдуть, уже довідались і вони, що приїхала піонерка з міста. А її батько працює під водою і в яке завгодно море спуститься в глибину, і не боїться він ні акул підводних, ні раків, а вони ж, оті морські раки, не такі, як у річці, а завбільшки з трактор «Інтернаціонал».

З огляду на те, що найбільш цікава й поважна річ була в Проньки (підзорна труба), а це відразу надавало великої ваги всьому піонерському загонові, діти вирішили, що саме він, Пронька, має першим відрекомендуватися міській піонерці і познайомити з нею всіх інших.

— Проньків Сокіл, — урочисто виступив він наперед, — а це моя труба!

— Підзорна труба! — виправили хором піонери. — Будь напоготові!

— Хороша труба, а я просто — Олеся Садова, без труби. Завжди готова! А це що за гусак?

— Гусак. Капітан Капітанич, найкращий у районі, а я — Євгешка Зуб. Гусака я викохав. Факт.

— А ти чого так на мене дивишся?

— Я не на тебе дивлюсь, а на твою ґулю на лобі. Я — Наталя Недригайло, а до гулі треба холодну примочку.

— Не треба, пройде… Це мене вчора якийсь хуліган у лісі вдарив. Каменем. Я аж знепритомніла. А коли?очуняла, вже й хустинки з пряниками не було. Той хуліган, напевне, забрав. Я гостинець везла дідові та бабі.

Євгешка зненацька зблід. Він догадався, кого він учора вдарив. Тільки хустинки він ніякої не бачив…

— Олесю, — натхненно сказав Кузька. — Я знайду хулігана. Я такий слідопит, що знайду. Євгешко, і ти мені допоможеш. Удвох хулігана швидко знайдемо. Гаразд, Євгешко?

Ситуація для Євгеші створилась мало сприятлива.?Зрозуміло, що відповів він Кузьці так, наче гречану галушку ковтнув.

— Умгу… Факт…

І, ковтаючи цю галушку, він подумав: «Як добре, що вона (не галушка, а Олеся!) не впізнала мене. Так ось яка та Явдошка Ковалишина…»

Учора ввечері, безтямно шпурнувши в Олесю камінь, Євгешка кинувся бігти. Тільки пізно вночі він прибіг додому. У хлопця страшенно розболівся живіт. Можливо, що причиною цьому було хвилювання, пережите в лісі. Хлопець стогнав і корчився. Батько був десь у колгоспі на варті, мати перелякалась. Як зарадити лихові? Лікарня за десять кілометрів, у районі.

— Може, ти що з'їв таке? — бідкалась мати.

Євгешка затаїв свою пригоду.

— З'їв… Ой, з'їв… Сало…

— Багато?

— Шматок… Ні, два…

— Ой горенько!.. А ще?

— Шовковиць… Півцеберки…

— От халепа, от горе

1 ... 9 10 11 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітер з Дніпра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вітер з Дніпра"