Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Журавлиний крик 📚 - Українською

Читати книгу - "Журавлиний крик"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Журавлиний крик" автора Василь Биков. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 46
Перейти на сторінку:
— Хлопці! Ідея! Давайте вечерю злагодимо. А то, їй-бо, кишка з кишкою свариться. Пшеничний, діставай свій казанок!

— А що зваримо?

— Ну, братці, що в кого є. У мене — півпачки пшона.

— У мене горохового концентрату трохи було, — озвався Глечик.

— Чудово. Зваримо кашу на згубу фашизмові, — розохотився Свист. На його білявому, тонкогубому обличчі сяйнуло захоплення. — Мурло, неси води, та чистої набери, як з-під крана.

— Де її набереш тепер чистої? Усюди грязюка.

— Ото дивак, ярина зелена. Під дах підстав. Забув, як бабуся ночви наливала, а ти солдатського казанка не набереш?

Пшеничному не хотілося вставати з місця, але не було бажання й заводитися з цим Свистом, і він незграбно підвівся з підлоги, зав’язав свою торбину й вийшов. Як тільки за ним зачинилися двері, Вітька враз підхопив його напакований мішок і спритно запустив туди руку.

— Так, ремінь командирський Мурло на кінець війни припасає, якась банка, нова сорочка, сухі онучки — на, Салаго, на переміну буде. — Він тицьнув Глечику пару онуч і знов поліз у торбу. — Ага, ось він, окрайчик, так, так… цукру грудочка… о, братці, сало! Ура Пшеничному, от молодчина, не все з’їв. Каша буде з салом.

Він швиденько зав’язав лямки торбини і шпурнув її в куток.

— Слухай, Свист, недобре робиш, — кинув з тапчана Карпенко. — Треба б спитатися.

— Еге, спитатися! Дулю ти в нього, скнари, візьмеш.

Незабаром прийшов з водою Пшеничний, подав казанок Свисту й тихо сів на своє місце в кутку. Свист, моргнувши білими віями, лукаво подивився на нього.

— Братухо Пшеничний, чи немає в тебе якого шматка до загальної складчини?

Пшеничний мовчки покрутив головою. Свист знову підморгнув друзям.

— Ну що ж… Обійдемося гречко-вівсяною сумішшю.

Втиснутий у грубку казанок з водою незабаром зашипів на жару, а Свист на розстеленій полі шинелі почав розтирати сухі шматки концентрату. Овсєєв похмуро дивився на вогонь, щулився за Свистовою спиною вайлуватий Глечик, а в кутку невиразно ворушилося широке обличчя Пшеничного. Старшина, підперши голову рукою, лежав на боці, поглядав на свій нечисленний взвод і думав. Хто знає, як їм пощастить завтра, чи впораються вони з тим завданням, заради якого їх тут залишили? Чи вистачить у них сили й уміння? Чи всі подолають страх? Кому судилася доля вистояти до кінця? Командир усе ще не міг примиритися, що людей йому дали без вибору, перших, хто попався комбатові, а це, на його думку, було неправильно. Не подобався сьогодні старшині похмурий настрій Овсєева, небагато пуття чекав він і від Глечика, знав, що завтра потрібен буде його, командирський нагляд за всім і за всіма. Йому подобався Свист, він непогано поводився в ці тижні відступу, та хто його знає?.. Чоловік сидів у тюрмі, і хоч зовні веселий і товариський, але невідомо, що він носить у собі.

Думав і про Фішера. На мить старшині чомусь стало шкода того вченого, розумного чоловіка, не призвичаєного до знегод військового життя, безпорадного й кволого. Як вони від батальйону, так і Фішер від взводу підставлений тепер під перший удар, від якого хто знає, чи й буде порятунок. Думалося, хоч би він там не заснув перед світом, бо тоді може скоїтися лихо, яке і для них добром не скінчиться. Про себе Карпенко думав мало, він сам для себе був зрозумілий і простий, тож без найменшого сумніву й вагання знав: раз на нього поклалися комбат і командир полку, він не підведе. Може, вб’ють його, може, поранять, а як залишиться цілий, зробить усе, що буде треба.

Гоготіла, прискала іскрами грубка, за стіною десь дзюрчала з даху вода, шумів за стіною вітер, і дуже хотілося спати. Але старшина зусиллям волі відганяв дрімоту. Бійці сиділи на підлозі, не зводячи очей з казанка у грубці.

— Еге ж… Улипли ми на цьому чортовому переїзді, — тужливо сказав Овсєєв, кладучи підборіддя на зігнуті коліна. — Це вже аксіома.

На його слова ніхто не обізвався — не заперечив і не підтримав тих невеселих думок, тільки Глечик зітхнув у тиші та Пшеничний гучно висякався.

— Овсєєв, — глухуватим, але рішучим голосом сказав Карпенко, коли запала тиша, — бери гвинтівку і — на варту.

Овсєєв круто повернувся на підлозі.

— А чому я? Що я, гірший за інших?

— Без розмов.

— Давай, давай, Паничу, — під’юджував Свист. — Не бійся, каші не прогавиш. Залишимо, клянуся солоним огірком з хвостом оселедця.

Овсєєв посидів ще, потім неквапливо застебнувся і неохоче вийшов, хряпнувши дверима.

Каша вдалася на диво смачна. Свист непомітно поклав на дно казанка витягнуте у Пшеничного сало, від чого все це несолоне місиво вийшло досить жирне й наваристе. Їли всі разом, з однієї посудини, дружно скребучи дерев’яними й алюмінієвими ложками, а Свист — навіть трофейною виделкою, скріпленою з ложкою. Коли вже насподі лишилося небагато, Карпенко облизав ложку й сказав:

— Досить. Решта Овсєєву й Фішеру…

— Ну, братухо Мурло, як каша? — хитрувато спитав Свист.

— А нічого. З голоду сама в роті тане, — задоволено відповів Пшеничний. На його мордате, з товстими губами обличчя лягла лінькувата ситість.

— За це дякуй самому собі. Добре в тебе було сальце.

Пшеничний вражено закліпав очима, здогадався й відразу схопився за торбу.

— Злодюга ти, Свисте, ось хто, — злісно кинув він з темряви, мацаючи свій напакований мішок. — За такі штуки тобі треба пику набити, блатняго.

— Для твого ж пуза, диваче, — жартував Свист. — А то кокнули б тебе завтра голодного, і який-небудь Ганс покраяв би твоє сало тоненькими скибочками та на свій бутерброд. А так ось і життя повеселіло, наче сто грамів пропустив.

Пшеничний усе ще бурчав у своєму кутку, а розморений

1 ... 9 10 11 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Журавлиний крик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Журавлиний крик"