Читати книгу - "Оті з Десятої Тисячі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ох, — знизала Алька плечима. — Не повчайте мене, як малу дитину.
— Іоне, — засмучено шепнув Алік. — З нею ні до чого не договоришся. Є тільки один вихід.
— Який?
— Треба, щоб вона закохалася.
— Обійдуся якось без цього! — крикнула Алька, і щоки її зарум'яніли. — Чудово обійдуся.
Робік здивовано підняв брови.
— Без чого обійдешся? — запитав він. — Адже у свій час кожна нормальна людина закохується. Якщо ти не з'їхала з глузду, то погодишся зі мною.
Алька на мить заніміла. А потім отямилася. Проте її посмішка була холодна.
— Ну що ж, може, й закохаюсь колись, — мовила вона. — Однак у мене багато часу, — не закохаюся ж я в когось із вас?
Але Робік не здавався.
— Розумію, — сказав він. — Ми з твоїм братом не беремося до уваги. Ну, а Іон?
— Перестань, — Робіку! — вигукнув Тон. — Вернімося нарешті до нашої теми. А то справді говоримо якось по-дитячому.
Робік ображено поклонився всім.
— Будь ласка, — сказав він. — Я взагалі можу не озиватися.
Запала трохи ніякова мовчанка. Її порушив Алік — єдиний, кого щиро тішила вся ця розмова.
— Отже, тепер наша черга, сестричко! — сказав він, стримуючи сміх. — Ти на годину старша тобі й починати.
Алька серйозно кивнула.
— Нам з Аліком по тринадцять років, сім місяців і дванадцять днів, — сказала вона. — Ми народилися на Старій Батьківщині, в районі Європи, в місті То-руні.
— Місце народження Коперника, — вставив Робік, — давнього астронома, який перший з усіх людей сказав…
— Зна-а-ємо! — застогнали разом Алік з Іоном.
— … що Земля й інші планети утворюють геліоцентричну систему, — невблаганно продовжував Робік. — Основна його праця називається «Про обертання…»
Алька поблажливо витримала паузу, але, на щастя, Робік замовк.
— Ми народилися в Торуні, в рідному місті батька. Але відтоді коли наші батьки перейшли на роботу в прикордонні лабораторії Сонячної системи і на Землі тільки проводять відпустки, ми живемо у материної сестри, Індри, в Делі…
— Хвилиночку, — перебив її Іон. — Не кажи, де це. Це… це в А…
— Ну, ну, — підбадьорив його Алік.
— В Азії! — радісно вигукнув Іон.
— Точно. Звідки ти знаєш географію Землі? — здивувалася Алька і продовжувала, не чекаючи відповіді: — Коли говорити про захоплення, то мене цікавить мікрофізика, в основному фізика нейтронів. А з практичних дисциплін — пілотаж надвисоких швидкостей. І астрогеологія.
— А мене, — докинув Алік, — не цікавить ні астрогеологія, ані весь цей ваш із Робіком пілотаж надвисоких швидкостей. Я захоплююся поезією і квантовою геометрією.
— У відділі захоплень, — знову заговорила Алька, — мені теж порадили, як і тобі, Іоне, пілотаж великих швидкостей.
— Тільки пілотаж? І більше нічого?
Алік єхидно засміявся.
— Ясно, що не тільки. Алька має прекрасний голос, і вона дуже музична.
— Але я нізащо не стану співачкою, — обурилася вона.
— Що, не зможеш?
— Зможу.
— Чому ж кажеш: ні?
Алька на мить замовкла. Потім сказала зовсім невинно:
— Відчепись. Просто я не люблю музики.
Алік глянув на Іона, Іон — на Робіка. Робік заклопотано похитав головою.
— Нам усім здається, — озвався він тихо, — що це неправда.
Алька стиснула губи й відвернулася. Іону стало жаль її.
— Кожен має право не любити чогось, — сказав він. — Або принаймні твердити, що не любить.
Вона кивнула на знак подяки, тільки чомусь не Іонові, а найближчій пальмі, що розпушилася, ніби хвіст якогось зеленого страуса.
— А мені порадили, — гордо мовив Алік, — щоб я насамперед розвивав свої поетичні здібності. Застерегли, що тут немає гарантій, адже таке мистецтво. Але ще є квантова геометрія. Там, правда, менше роботи, ніж в поезії, але все одно… щось для мене та залишилося.
І він розсміявся невідомо чому — може, з радості, що переповнювала його? А тоді раптом спохмурнів.
— Я хочу їсти, — признався він.
— Так, — докинув Робік. — Одинадцята нуль п'ять. Час другого сніданку.
— Оце ідея! — в один голос вигукнули всі троє.
Снідали на березі басейну, сидячи в летючих шезлонгах. Сніданок, як завжди, був екстра-класу. «Розвідник» виявився таким само блискучим кухарем, як і космонавтом, садівником, натуралістом і так далі, і тому подібне.
— Оце сніданок, — розімлів Алік.
— Чудовий! — погодилася Алька.
Іон тільки угукнув, бо мав повен рот їжі.
Шезлонги м'яко погойдувалися над барвистими квітниками. Маленька хмарина заступила Стартову вежу.
Над садом уп'яте цього ранку йшов дощ. Звідкись линула музика.
Після дощу сонце почало припікати — наближався полудень. Знову настала пора тиші й неробства, яку можна було витримати хвилин дві-три, не більше. Адже рівно через три хвилини Алька сказала таке, що й сама здивувалася.
— Я визнаю, — почала вона, — що на «Розвіднику» справді все транс-і супергалактичний клас. Проте я гадала, тут буде цікавіше.
— Що-о? Таж «Розвідник»… — обурився Іон.
— Знаю, — перервала Алька. — «Розвідник» — явище світового масштабу.
— Обожнюю «Розвідника», — надто лірично зітхнув Алік.
— Скажи нам, Робіку, — суворо мовила Алька, — чого не може «Розвідник»?
— Того, що і я, — усміхнувся Робік.
— Тобто?
— Він не може придумати себе.
— Сподіваюся. А крім того?
— Все може.
Алька тицьнула вказівним пальцем в Іона. Це було як жест публічного осуду.
— Отже, все, — мовила вона грізно. — «Розвідник» може зробити і робить все. Що ж зостається нам? Нічого? Чи не замало?
Запала тиша.
Іон зрозумів: Алька слушно каже. По суті їхні розваги
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оті з Десятої Тисячі», після закриття браузера.