Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Трикутний капелюх 📚 - Українською

Читати книгу - "Трикутний капелюх"

189
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трикутний капелюх" автора Педро Антоніо де Аларкон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 66
Перейти на сторінку:
Лукаса серед цілої армії, зробивши його своїм денщиком, довіреним слугою в походах. Коли зрештою кінчилася військова служба дядька Лукаса, він так само легко полонив серце сеньї Фраскіти, як свого часу завоював прихильність генерала і прелата. Наваррка, котра вступила тоді в свою двадцяту весну і на котру накидали оком усі парубки Естельї (а деякі з них були багатенькі), не змогла встояти перед іскрометними дотепами, веселими витівками, перед очицями цієї гострої на язик закоханої мавпи, перед лукавою і водночас ніжною усмішкою цього мурсійця, такого відважного, такого красномовного, такого розважливого, який зміг урешті задурити голову не тільки своїй жаданій, але й її батькам.

І тоді, і в роки, про які ми розповідаємо, Лукас був невисокий на зріст (в усякому разі, порівняно зі своєю жіночкою), трохи згорблений, дуже смаглявий, безбородий, носатий, капловухий і рябий. Зате рот у нього був правильний, а зуби бездоганні. Можна сказати, що лише зовні цей чоловік був грубий і потворний; та досить було зазирнути в нього хоч трохи глибше, як розкривалися його достоїнства, і починалися ці достоїнства з зубів. Потім ішов голос — бентежний, гнучкий, принадний, інколи мужній і владний, інколи — м’який і солодкий (коли треба було про щось просити) — і в тому, і в іншому випадку важко було встояти проти цього голосу. Спочатку діяв на вас голос, потім — те, що він промовляв: а промовляв він усе доречно, розумно, дотепно, переконливо… І, нарешті, душа дядька Лукаса була мужня, щира, чесна, мав він здоровий глузд, був допитливий, мав гостре внутрішнє чуття людей і обставин, багатий досвід; з глибоким презирством ставився Лукас до неуків, до якого б суспільного стану вони не належали, а дар іронії, жарту, сарказму робив його схожим, в очах академіка, на дона Франсіско де Кеведо[13] — тільки дещо спрощеного.

Такий був зовнішній вигляд і внутрішній світ дядька Лукаса.

VI
Таланти подружжя

Отож сенья Фраскіта шалено кохала дядька Лукаса і вважала себе найщасливішою жінкою у світі, бачачи, як палко він любить її. Дітей у них не було, як ми вже знаємо, і кожне з них присвятило себе найзворушливішим турботам та піклуванню про другого, але їхня сердечна взаємна щирість ніколи не мала сентиментального, солодкаво-нудотного характеру, як це майже завжди буває у бездітного подружжя. Навпаки, їхні стосунки відзначалися простотою, життєрадісністю, жартами і взаємною довірою, немов у дітей, що разом бавляться, розважаються і люблять одне одного, як свою душу, та ніколи про це не говорять і навіть не усвідомлюють своїх почуттів.

Не було ще на світі мірошника краще зачесаного, краще вбраного, краще нагодованого і наділеного теплішим хатнім затишком, ніж дядько Лукас! Жодна жінка мірошника, ба навіть королева, не могла бути оточена більшою увагою, більшою щирістю, більшим піклуванням, ніж сенья Фраскіта! І, нарешті, не було ще такого млина, де вдалося б знайти стільки необхідних, корисних, приємних, потішних і навіть зайвих речей, як на тому, що стане місцем дії майже всієї цієї історії!

Значною мірою сприяла цьому сенья Фраскіта — чепурна, хазяйновита, сильна і здорова наваррка; вона любила і вміла готувати, шити, вишивати, прибирати, варити варення, прати, прасувати, білити, чистити мідний посуд, місити тісто, ткати, плести панчохи, співати, танцювати, грати на гітарі та клацати кастаньєтами, грати в бриску і в туте[14] і ще багато, багато чого — всього й не перелічити. Не менше сприяв цьому й дядько Лукас: він умів і любив молоти зерно, обробляти землю, полювати, ловити рибу, при нагоді міг бути теслею, ковалем, каменярем, допомагав жінці у всіх домашніх клопотах, умів читати, писати, лічити і т. д. Не кажучи вже про інші його незвичайні таланти…

Наприклад, дядько Лукас, як і його жінка, кохався на квітах і був такий досконалий садівник, що шляхом різноманітних схрещувань примудрявся виводити нові сорти. Були в нього і природжені здібності інженера-будівельника. І він довів це, збудувавши греблю, лотоки та сифон, що потроїло кількість води на млині. Він навчив свого собаку танцювати, приручив змію і вивчив папугу викрикувати час за сонячним годинником, який спорудив на стіні; згодом папуга навчився сповіщати точний час навіть у хмарні дні та вночі.

І нарешті, біля млина був город з садочком, де вирощувалися найрізноманітніші фрукти і овочі; ставок, обсаджений жасминовими кущами, — влітку в ньому купалися дядько Лукас і сенья Фраскіта; був ще великий сад, теплиця для екзотичних рослин, колодязь, дві ослиці, на яких подружжя їздило до міста чи навколишніх сіл; курник, голубник, пташник, розплідник для шовкопрядів, вулики, куди бджоли зносили нектар, що збирали з квітів жасмину, невеличкі давильня та винний погріб; пекарня, ткацький верстат, кузня, столярна майстерня… Усе це вміщалося в будинку, де було вісім кімнат, та на двох фанегах[15] землі і оцінювалося в десять тисяч реалів.

VII
Основа щастя

Воістину шалено кохали одне одного мірошник та його жінка, і навіть можна було подумати, що вона кохала його більше, ніж він її, хоч був він такий бридкий, а вона така гарна. Кажу це тому, що сенья Фраскіта завжди ревнувала дядька Лукаса і вимагала в нього пояснень, коли він затримувався в місті чи в сусідніх селах, куди їздив по зерно, тим часом як дядько Лукас навіть тішився, спостерігаючи, як упадають біля сеньї Фраскіти сеньйори, котрі частенько навідувалися до млина; він пишався цим і радів, що їм вона подобається так само, як йому; і хоч розумів, що деякі з них у глибині душі заздрять йому, плекають до неї цілком земні почуття і навіть охоче віддали б усе що завгодно, аби вона була менш порядною жінкою, все ж таки він залишав

1 ... 9 10 11 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трикутний капелюх», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трикутний капелюх"